Невдалий коханець пустив дівчину і кинувся до мене, за ним побіг і його друг, що стояв поруч. Коли Андрій був в метрі від мене, я вдарив його ногою в так зване "сонечко", відкинувши його назад. Його друг вирішив теж не зупинятись і нанести мені удар кулаком в голову, але я зміг ухилитись і вдарити його кулаком в живіт. Удар вийшов не дуже сильний, тож я доповнив його ударом лівого кулака в щелепу. Другий удар мав більший ефект, від нього супротивник тимчасово втратив орієнтування в просторі. Далі я схопив його за волосся і вдарив пару разів його обличчя об своє коліно. Коли почав розуміти, що сил у супротивника не залишилось зовсім, я його відкинув. Вже приготувався відкинути другу "хвилю" атаки, але її і не було. Удар в груди прийшовся так вдало, що Андрій був не в змозі підвестись і нормально вдихнути повітря, а його друг так само валявся на землі з розбитим в кров обличчям і так само не спроможний що-небудь заподіяти мені.
-- Я ж казав, що з такими вилупками я і без коси справлюсь? А ви не вірили. А ти, - мовив я до дівчини, - краще обирай собі друзів, якщо вони не проти підняти руку на дівчину.
Я так само спокійно пішов далі, але намагаючись заплутати сліди, щоб в разі, якщо ці двоє викличуть міліцію, мене було б важче знайти. Та й після таких пригод, слід брати курс на дім. Через пару хвилин, я почув тупіт ніг в себе за спиною. Остерігаючись, що це за мною біжать друзі тих двох, я повернув за рогом будинку і став чекати. Буквально через секунду на мене вилетіла та Оксана. Чисто рефлекторно я схопив її за шию. Вона не очікувала, що я її чекав за рогом будинку та ще й зустріч в такий спосіб. Від здивування очі її збільшились в розмірі, а від "обійм" моєї руки навколо шиї вона захрипіла.
- Пусти, не буду драться, - хриплим голосом сказала вона.
Я пустив. Її фраза викликала в мене легку посмішку сарказму.
- Спробувала б ти мені щось зробити, після того як я відлупцював твоїх друзів. А стосовно шиї, так це я рефлекторно тебе схопив. Знаєш, не люблю, коли за мною біжать. Нащо ти взагалі від них втекла? Зрозуміла помилку?
- Давно его надо было бросать.
- Так він ще й твій хлопець...
- Бывший... уже.
- А за мною чого побігла?
- Не хотела оставаться с этим идиотом рядом.
- І се одно, до чого тут я? Ні що не заважало тобі піти кудись в іншу сторону. Твій екс зараз не в стані, щоб тебе наздогнати.
- Ну мне было... Я хотела познакомиться с одним из вас. Сам знаешь, что про вас говорят... А тут ты такой... вменяемый.
- Одним з нас? Це ти кого маєш на увазі?
- Ну не знаю как вы там называетесь. Ну, все в таком черном, угрюмые, в коже.
- Підозрюю, що ти маєш на увазі неформалів. Так, я неформал. Я в чорному, але не насуплений і не в шкірі. Шкіряна в мене тільки куртка, яка дозволяє не промокнути під дощем і гади, щоб ноги не замочити.
- А куда ты сейчас идешь?
- Додому.
- А где ты живешь?
- На Майдані.
- А я на Арсенальной. Может, проведешь меня по дороге?
- Нахабності тобі не займати.
- Какой ты грубый.
- По вашим міркам, так, я грубий, по нефорнутим міркам - відвертий.
- А чем вы занимаетесь?
- Ми, цар свія Русі, живемо в своє задоволення. А чим всі інші не знаю, у кожного своє життя.
- А как это "жить в свое удовольствие"?
- Персонально я постійно пересуваюсь. Останні шість років те й роблю, що катаюсь від міста до міста. Живу в ньому пару місяців і далі кудись їду. В багатьох містах в мене є друзі до яких можна "вписатись" на місяць-інший. В Києві і Запоріжжі є власний куток.
- Девушка у тебя есть?
- Була. А от недавно вона мене кинула.
- Она тоже неформал... или нормальная?
- Вона неформалка.
- Это у вас так принято встречаться с неформал с неформалом?
- Ні.
- А почему она тебя кинула? Случаем не из-за того, что ты постоянно был где-то?
- Це закрита тема і не для вух людини, яку я знаю менше десяти хвилин.
В цей момент ми проходили мимо якоїсь невеличкої кафешки, з якої смачно запахло кавою.
- Не хочешь зайти, кофе выпить?
- Я з собою грошей не брав.
- Я угощаю.
- На дурняк і оцет солодкий.
Ми зайшли в середину. Кафе було маленьке але від цього, мабуть, тому таке затишне. З шести столиків зайнятий був лише один. Там сиділа пара і пила каву. Вірогідніше за все, саме запах цієї кави винесло на зовні і привабило Оксану зайти в середину. Вона замовила собі капучіно, а я замовив глінтвейн.