Оксана одягнулась і знову лягла в ліжко. Я ж пішов до Соло віднести залишки коньяку, бо спати ще не хотілось. Але Соло дома не було. В квартирі чомусь залишились тільки я з Оксаною і Шрам з Ганною. Всі як спеціально кудись втекли. Робити було ні чого, довелось повернутись до себе.
В кімнаті було темно - Оксана вимкнула світло. Я по пам'яті знайшов ліжко і також ліг у спробі заснути. Моя гостя обняла мене зі спини і притиснула голову до мого плеча. От настирна.
- Ты на меня обиделся?
- Ні. Вибач, що так вийшло, але ми дійсно не підходимо один одному, так нащо починати те, що приречене?
- У тебя кто-то есть?
- Ні. Але саме в цьому проблема. Пару днів назад мене кинула дівчина, яку я й досі кохаю. Я наробив перед цим купу помилок і вона знайшла собі іншого. А робити як співає Арія: "В квартале красных фонарей я смогу тебя забыть быстрей, это дело двух ночей" не по мені. Це виглядатиме як помста, я а мстити не бажаю.
Ми заснули і проспали так всю ніч. Вранці я не помітив Оксани поряд зі мною. Все ж таки, коли з чоловіком поруч спить жінка, навіть якщо між ними ні чого не було - це позитивно впливає на сон.
Нахабне сонце світило прямо мені в очі. Цікаво, якого біса воно вилізло, якщо вчора весь день було пасмурно? Чи не було? Може це в мене настрій такий був? Ага, і дощ теж настрій влаштував. Щось погода розігралась: то сонце, то дощ. І чому так різко?
В коридорі всі мене вже обговорювали в повним ходом. Крізь тонкі стіни квартири серед бубоніння на кухні я не раз спромігся розібрати слово "кіт". Впевнений на всі сто, що це вони мають на увазі мене, а не якогось кошака з вулиці.
Подивися на годинник і очманів - одинадцята година. Оце так задрімав. Встав з ліжка і спробував знайти сили зробити зарядку. От тільки нащо? Ніколи не робив, а тут приспічило. Тільки но нахилився як заграв мобільний телефон десь в мене під столом. По попсовій мелодії стало зрозуміло чий це мобільник. Оскільки Оксани не було поруч, а слухати це бажання було нуль, я дістав його і відповів:
-- Алло.
-- Алло, кто это?
-- Кіт.
-- Кончай свои шуточки! Где моя дочь?!
-- В Караганде, - і скинув виклик і поступив з мобільним так само, як поступив з ним його власник - кинув його по діагоналі через всю кімнату.
Зарядка зірвалась. Бажання роботи її вже не було, але з'явилось бажання випити кави.
Двері моє кімнати скрипнули і визирнув в коридор. В кінці коридору, там де починалась кухня на мене з зацікавленням дивилось п'ять пик. Одної пики не вистачало. Де Оксана? Я вийшов в коридор і почав прямувати в сторону кухні, на зустріч моїм сусідам, які всім своїм видом казали, що хочуть від мене подробиць.
-- Ну как? - не дочекавшись доки я дійду до кухні спитав Філософ
-- Каком к верху. А Оксани, що нема, що так питаєш?
-- Ее зовут Оксана. Это уже что то.
-- А ви з нею, що не розмовляли?
-- Лично я был бы не против, но первый кто ее встретил - был Шрам, - знову озвався Філософ.
-- А что сразу я? Ну спросонья не сразу понял кто это у нас сидит на подоконнике кухонном и курит. Да еще и в розовых вещах. Я то вчера ее почти не разглядел в дверном проеме, - з провиною в голосі видав Шрам.
-- Я не чую своїм вухам, вічно хамовито-пихатий Шрам виправдовується, - почав знущатись Сірий.
-- А в табло?
-- Брек! Кот, а где ты ее нашел?
-- Біля клубу. Так вона втекла, бо побачила Шрама?
-- Он ей нахамил и попугал, как готы умеют пугать гламурных, вот она и убежала.
-- Клас! Давно втікла?
-- Да пару часов назад.
-- До дому вона ще не добігла.
-- Почему ты так решил?
-- Вона забула свій мобільний, і тільки но дзвонив її батько.
-- І що ти будеш робити? - спитався Соло.
-- Поїду, мабуть, в Одесу.
-- Смішно, а серйозно, ти її зняв лише на ніч чи щось серйозніше?
-- По-перше, я її не знімав, хоча вона... Ні, далі військова таємниця. А по-друге, між нами ні чого не було. Вона просто переночувала в мене.
-- Чувак, я с тобой спать в одной кровати стремаюсь без пробки в одном месте, а тут ты мне наваливаешь, что у тебя в твоей кровати вместе с тобой переночевала красивая, хоть и страх какая гламурная, девка и ты ее не трахнул? - не вірив Шрам.
-- Повір. А стосовно Одеси - я серйозно. Поки я в Києві, страшенно хочеться до Сови, але розумію, що не можна, ще гірше буде, а тут ще ця Оксана... Впевнений, клеїтись до мене ще буде, шукати контакту. Тому завтра, мабуть, і поїду.