Я різко зупинився. Обернувся навколо і помітив як весь "коридор" спостерігав за мною. Мабуть думають, що я смерть і прийшов по чиюсь душу. Зупинитись то я зупинився, а от увійти всередину палати в мене не вистачало хоробрості. Мені було страшно відкрити двері і побачити понівечену Сову. Я стояв, протягнувши руку до дверної ручки, але не відкривав дверей. Не знаю чи довго я так стояв, але для мене час зупинився. Нарешті я знайшов силу волі в собі і потягнув двері на себе.
В палаті було чотири ліжка і всі зайняті. Мені не довелось довго шукати Сову. Я "вичислив" її по статурі. Вона сильно виділялась поміж трьох тіток, які разом з нею лежали в палаті. Оля спала.
Її обличчя було все в синцях, рука, яка вилізла з-під одіяла, була в шрамах від порізів. Все інше її тіло було під одіялом, тому я навіть боявся уявити собі весь масштаб того лиха, який був їй заподіяний. На моїх очах почали збиратись сльози. Це були сльози болю, бо мені було боляче дивитись на неї.
-- Вы ее друг? - раптом запитала одна з жінок, що теж лежала в цій палаті.
-- Вже тільки друг... - майже пошепки відповів я, бо ком сліз стояв в горлі і не давав говорити в повну силу.
-- Она где-то с час назад заснула.
-- Я почекаю? А ви не знаєте що з нею?
-- Ну я не врач, но на сколько я помню, у нее пару переломов ребер, сломан нос, множество порезов, вот только не знаю от операций ли.
-- А еще я слышала, ее изнасиловали - озвалась інша тітка.
-- А почему если вы ее друг, только пришли? Она тут уже несколько недель. Еще и не знаете, что с ней, - почала мене підозрювати перша жінка.
-- Я був в іншому місті і тільки сьогодні повернувся про все дізнався, - з цими словами я сів на ліжко Сови. Намагався сісти якомога тихіше, щоб не розбудити Олю, але в мене не вийшло.
-- Олег? - розплющивши очі вимовила вона.
-- Вибач, я тебе розбудив. Я приїхав як тільки дізнався, вибач, мене не було в місті весь цей час.
-- Как хорошо, что ты пришел. Мне тебя так не хватало, - вона ледь стримувала сльози і забула розмовляти зі мною українською як вона робила це раніше.
-- Тепер я поруч. Обіцяю тобі, я знайду тих мерзотників чого б мені це не коштувало.
Сова хотіла посміхнутись, але в неї це не вийшло. Було видно, що їй боляче це робити.
-- Я піду, а ти краще спи. Я буду часто тебе провідувати.
Мені хотілось побути з нею ще трохи, але я не міг бачити її такою, тому швидко вийшов в коридор. Вийшовши на вулицю, закричав що є сили. Таким чином я випускав всю біль, що накопичилась в мені за ті лічені хвилини, що провів з Совою.
Наступного дня я питався в усіх знайомих ментів про можливі варіанти хто це міг бути. Коли мене питали чому я вирішив, що нападників мало бути декілька, я відповідав, що не могла одна людина напасти на хлопця з дівчиною, та ще спромогтись зґвалтувати таку дівчину як Оля, бо вона була з міцного десятка. Але наша мужня міліція тільки пожимала плечами і казала, що робить все, що в її силах. Мене така відповідь не влаштовувала. Тому я почав розповідати "правим", що трапилась таке лихо і що за це мають відповісти. Справжні праві завжди були раді допомогти у встановлені правосуддя, нехай і незаконним шляхом. Оскільки це трапилось на Троєщині, одному з самих гопівських районів Києва, то роботи було хоч відбавляй.
Через тиждень на Майдані мав зустрітись з "правими", почути хто що нарив, та й загалом дізнатись про інші новини. Я спускався по Прорізній до Майдану і вже бачив купу правого народу. На білій плитці площі їх, всіх в темному, було легко впізнати.
-- Слава Україні! - прокричали мені, коли помітили.
-- Героям слава! - відповів я.
-- Кіт, для тебе є новини, - мовив до мене Клін, один з близьких друзів Соло.
-- Ну, чого замовк? Забув?
-- Коротше, інформація наступна: Павук чув, як в одному генделику якісь бики відповідної зовнішності хвастались про те, що відлупцювали якогось нефора і "розважились з його дівчиною".
-- Якось дивно, що вони так спокійно про це говорили, що їх і сторонні можуть чути.
-- Та в їхніх генделях вони і не про таке триндять, правда в більшості випадків це все панти і брехня.
-- А що Павук там робив?
-- А ти його не знаєш?
-- Вибач, всіх не запам'ятаєш.
-- Так оно він, - і показав в сторону хлопця, який попадав під опис правого менше за все, бо виглядав як гоп, - Павук! Ходи но сюди.