Ми рухались на північ, в сторону Троєщини, але до неї ще було далеко. Почався якийсь дачний сектор в перемішку з якимись продбазами. Другий ідейний скін йшов попереду. Схоже він єдиний знав, куди нам слід іти. Можливо він і домовлявся про бійку.
Таке враження, що ці дачні райони будували за принципом древніх міст: якщо ворог увірветься, то явно заблукає, втратить бойовий порядок і його можна легко розбити. Але наш Сусанін явно знав куди йшов, він не крутив головою по сторонах, як це роблять, коли шукають дорогу в незнайомій місцевості, а крок його був впевнений і швидкий. Не знаю, як довго ми блукали, але через певний період ми вийшли на доволі довгу і глуху вуличку, по місцевим міркам. В її кінці було видно купку десь з семи чоловік і це були явно ті, кого ми шукали. Скінів же було чоловік з п'ятнадцять. Кількісна перевага була явно на нашому боці. Але мої союзники вирішили не світитись по повній одразу і розбитись на дві рівні групи.
-- Нащо? - питав я.
-- Щоб вони не втекли, побачивши, що їм піздець - пояснив провідник, - так, Шрам, ти з цим кадром, - і він показав на мене, - і ще п'ятьма йдете вперед і заманюєте їх сюди, я ж з іншими чекаю вас за рогом.
Ми розбились на дві частини і своєю групою вийшли на тускле світло ліхтаря, так, щоб нас помітили.
-- О зир, пацаны, фашисты приперлись. Ну что, уёбки, ща мы вас тут положим всех нахрен! - почав кричати один з гопів.
Вони дружньою купою підвелись і почали рухатись в нашу сторнону, ми ж стояли на місці.
-- По моєму сигналу кидаєтесь вперед і починаєте їх мочити, - видав Шрам.
-- А як же підкріплення за рогом? - спитав один зі скінів.
-- Їх там вже давно нема, вони пішли в обхід, щоб зайти їм з тилу.
-- Схоже, що ви цей бій добряче спланували, - прокоментував вже я.
Гопи повільно наближались до нас і гидко риготали. Так регочуть тільки падонки. Коли між нами залишилось не більше десяти метрів Шрам крикнув сигнал до атаки і обидві сторони рвонули одна одній на зустріч. Ці лічені секунди до зіткнення і доля секунди після нагадували бій древніх часів: армія навпроти армії, бойовий крик і зіткнення з боєм. Тільки масштаб і час інший.
На мене кинувся один з супротивників з закинутим кулаком, але я його відкинув стрибнувши в його сторону і вдаривши ногою. Від удару він злетів з ніг, але ще був спроможний битись. Але я не хотів його покарати, я хотів його вбити, тому дістав ножа, який тримав в голєніщі своїх гадів. Хотів тільки кинутись до поваленого ворога, але в цю ж мить отримав удар в щелепу. Та ще й який, ледь на ногах встояв. З правої сторони на мене кинувся інший пацанцік, але я пройшов під його черговим ударом і всадив йому ножа поміж ребер. Обернувся і побачив на його обличчі здивування. Він явно не чекав такого. Я повторив удар ножем і відкинув тіло нападника.
Навколо мене йшло кроваве дійство. Десь двоє скінів били одного гопа, в інші стононі була подібна ситуація, але трохи навпаки, гопи били скінхеда. Навколо лежало декілька окровавлених тіл, а в центрі цього всього стояв я та Шрам, який вбивав шматком арматури якогось гопа.
Повалений мною перший мій ворог встав і знову кинувся до мене, замахуючись своєю правицею. Лівий блок і удар кулаком по нирках заспокоїв його. Я поставив свою ногу позаду його ноги і перекинув через себе. Від удару на землю він тільки що і зміг сказати: "Опять в свалил". Вирішивши не чекати, доки він знову підведеться, я придавив його коліном до землі і всадив йому ніж прямо в серце.
-- Можеш не підводитись, я дозволяю, - вимовив я, встаючи з мертвого тіла супротивника.
Через пару секунд з іншої сторони вулиці підбігла друга група скінів і збила з ніг останнього гопа, який стояв на ногах. Скіни ще пару хвилин били битами тіла тих мерзотників і потім дружньо кинулись тікати. Просто хватанули своїх вбитих і поранених і побігли кудись у темряву приватного району. Але про мене вони навіть не подумали. А сил бігти за ними в мене не було. Я стояв серед шести окровавлених і змордованих тіл тих мерзотників, що напали на Сову і Ланселота, хай йому біс. Мої руки були в чужій крові по самий лікоть. Я відчував як кров на рукавах липне до всього, залишаючи свій червоний слід.
Не знаю, звідки така втома, але я не міг швидко йти, я ледь ішов. Ішов по невідомих вуличках цього довбаного лабіринту і не міг знайти дорогу назад в цивілізацію. З неба знову почало капати і ґрунт під ногами почав чавкати, перетворюючись на багнюку. Асфальту тут не було від дня заснування довбаного дачного кооперативу, з якого виріс цей клятий район.
Я блукав вночі, іноді в повній пітьмі. Повертав повністю навмання. Поворот праворуч, пропускаю, поворот ліворуч, ще поворот ліворуч, ой... тупік, повертаємо назад. Я так заморився, що розстібнув важку косуху, яка мала мене захистити від ножа у тій бійці, не зважаючи навіть на дощ. Але тепер бійка скінчилась і я зміг розстібнутись, щоб випустити пару і скинути температуру. І ось стою я на черговому перехресті. Але чую, що хтось стоїть за рогом, а це значить, що можу спитатись в нього дорогу назад, в місто.