-- Ну що, дитя підземелля, це ти себе панком називаєш? - звернувся я до нього.
-- А ты кто тут такой?
-- Я - Кіт. А тебе як звуть?
-- Сергей.
-- А прізвиська в тебе нема?
-- Нет! - гордо відповів Сергій і позеленів. Я встиг зрозуміти, що він зараз стругане, і відійшов в сторону, щоб мене не накрило "вибуховою хвилею". Перш ніж стругнути, він впав на коліна, а потім вперся на руки... і з нього рвонуло. Коли ж все скінчилось, Дух кинувся йому допомагати, але я його зупинив, поставивши руку до його грудей так, що не давав пройти.
-- Нехай сам встає. Сергію, вибачаюсь, що перебиваю тебе в такий делікатний для тебе момент, але чому ти так гордо, навіть трохи пихато сказав, що в тебе відсутнє прізвисько?
Він встав на ноги. Саме цікаво його вигляді було те, що він чистий, наскільки це можливо для панка-піонера. Сергій так стругнув, що зовсім не заляпався. Але через діру в штанині джинсах було видно, що в нього було розбито коліно. Це був наслідок швидкого падіння перед "виверженням".
-- Сергей - это мое имя. Мне его дали родители и с ним я иду по жизни, - відповів він. Відверто, я не очікував відповіді на своє питання, принанні, так швидко і так обґрунтовано. Питання було задано для перевірки свідомості "пацієнта". А "пацієнт" виявився міцним... хоча і тупуватим.
-- А ти знаєш принцип походження імен і їх призначення?
-- Не грузи!
-- Що це значить "не грузи"?! Ти прийшов до нас, обстругав місце, де ми любимо стояти і заявляєш мені тут: "Не грузи"?! В тебе є два варіанти: або ти зараз спокійно і відверто поговориш зі мною, або тобою займуться скіни, - і я показав йому на купку скінхедів, які дуже "люб'язно" поглядали, роздивляючись цього обригана. Хоч Сергій і був п'яний, він зрозумів, що його чекає в другому випадку і в нього на обличчі читалось, що йому до вподоби перший варіант.
-- І так, розслабся, збери всі свої мозки в купку і дай мені відповідь на моє питання.
-- Я его не помню.
-- Не проблема, я повторюю: чи знаєш ти, нащо нам дають імена, і що вони значать?
-- Что бы нас различать и что бы каждая сука знала, что это мое, - суть другої частини його відповіді я зрозумів лише частково.
-- Ну перший пункт ти назвав правильно. Але от друга частина - це те, що наше ім'я нам дають, бо воно нас характеризує, захищає. І прізвисько - це не тільки твоє ім'я в певній компанії, але й твоя характеристика і твій оберіг. Тому, хочеш-не-хочеш, ти отримаєш тут прізвисько. Можеш на нього ображатись, але це твоє ім'я тут. І ще одне, в нас прізвисько не отримують, а заслуговують.
-- Много слов, но я попробую запомнить.
-- Може ти хотів сказати "зрозуміти"?
-- Нет. Я потом пойму, а пока буду помнить.
-- А чого ти взяв, що ти панк?
-- А кто я?
-- Ти єврей? Не відповідай питанням на питання.
-- Я выгляжу как панк. Этого мало?
-- А як хто виглядаю я?
-- Не знаю. Что то среднее между металлистом и скином.
-- Дух, хто я?
Дух, який весь цей час стояв в стороні, трохи "завмикав" з відповіддю, і відповів з заминками:
-- Ты? Е-е-е... Это... Тю, блин, панк. Кот, ты - панк.
-- От бачиш, - звернувся я до Сергія, - я - панк. Я знаю, що виглядаю не "по формі". Але головне не упаковка, а зміст.
-- Брат! Давай выпьем? За Цоя!
-- Стій, - з холодом в голосі відповів я, - це питання чи панк ти?
-- Не понял.
-- Ти себе поводиш не як панк.
-- А как кто?
-- Поки що я бачу в тобі не панка, а позера-обригана, який косить під панка.
На обличчі Сергія проявилась лють, але, мабуть, він згадав про скінів, і вже з жалем в голосі видав:
-- Я - панк. Что я тебе сделал, что ты так на меня взъелся?
-- Я міг би відповісти, що ти сказав Духу, що мене не існує. Але насправді, ніхто на тебе не вз'ївся. Ми тут нефори бувалі, ми знаємо, що головне - ідея, і знаємо, яка у кого має вона бути. А ти живеш, навіть не живеш, а дієш за штампами.
-- За чем? Ты опять начинаешь меня грузить!
-- А ти мене дратувати.
-- Да пошел ты! Я - панк, и не хватало, что бы меня еще какое то уёбище скиноподобное учило! - він хотів викинути руку і показати мені всім відомий жест з середнім пальцем руки, але щось в нього не вийшло і це виглядало як звичайний незграбний вимах рукою. Вирішивши, що його все ж таки зрозуміли, Сергій зігзагами пішов в сторону скінхедів і зробив величезну помилку - стугнув поруч з одним з них. Скіни цьому не зраділи. І не тому що це трапилось поруч з ними, а тому що було прийнято стругати в парку на землю, а не на асфальт. Перший раз вони йому пробачили, бо я був поруч і проводив "виховну" роботу; вдруге - це було занадто.