Один зі скінів схопив Сергія за горло однією рукою і вдарив в обличчя іншою. Цей горе-панк, як не дивно, залишився стояти на ногах. Для нього ж гірше, бо в наступний момент його вдарили вдруге, але вже ногою в живіт. Другий удар був фінальним, бо Сергій злетів з ніг і впав спиною у власну ж блювотину. Але це був не фінал цього дійства. Скінхеди дружньо підняли його і віднесли в тінь сосен парку. З однієї сторони, переступати ліньки через нього, а з іншої - якщо будуть проїжджати менти мимо і побачать обстругане тіло з розбитою пикою, то нам всім проблем не оминути.
До мене підійшов Дух. Він спостерігав і за моментом виховання і побиття в стороні, і намагався не втручатись.
-- Кот, я не понимаю, зачем ты с ним разговаривал, а потом отдал скинам? Пациент безнадежно болен?
-- Ні, Дух, він доволі не безнадійний, але без допомоги йому не обійтись. А стосовно скінів... Раніше в школах учням за проступки виписували розги, так от скіни і були тими розгами.
-- Макаренко, блин. Тут вот еще что: тебя Лемур искал.
-- Якщо шукав, то знайде.
-- А что случилось? К тебе сегодня никто не может дозвониться. Ты мобильный выключил?
-- Краще. Я його розбив
-- А что случилось? Нервы?
-- Ні, все значно банальніше. Вчора їхав з репетиції додому на роликах, ну і розбився. Мені нічого, а мобільний в луски.
-- А быстро ехал?
-- Та десь під 50. Це на Дамбі трапилось.
-- А "защиту" одевал?
-- Тільки на колінники. Але й вони не врятували. Я підчас повороту впав, тож удар прийшовся на бік, там де лежав мобільний в кармані.
-- Везунчик. Котом тебя назвали не зря. Выжил-таки и без царапины.
-- Майже без, - я задрав футболку і показав здертий бік. Дух присвиснув.
Далі Підвіконня проходило як і всі інші: народ бухав, співав пісні під гітару, обговорювали якісь спільні теми. Через години півтори прийшов ще хтось з гітарою. Гітаристи, щоб не заважати один одному, грали свої пісні по черзі - класична практика.
З темряви зі сторони Проспекту з'явився Лемур. Побачивши мене, він засіяв. Образ обличчя в нього був такий, ніби він побачив скриню з золотом і нікого поряд, щоб теж пред'явити претензії на право нею володіти. Лемур був хлопцем добрим, але наївним. Тому він сіяв так щоразу, коли бачив когось знайомого. А для нього я був ледь не ідолом, і це мене трохи в ньому дратувало.
-- Кот, привет! Где ты пропал? Весь день вне зоны доступа.
-- Я мобільний розбив.
-- Сочувствую. Это когда на роликах ехал?
-- Так, на них. А за мобільний не хвилюйся, то залізо. Я цілий, і це головне.
-- И то верно.
-- Дух мені казав, що ти щось хотів. Що саме?
-- Я нашел продюсера для нашей группы!
-- Лемур, в мене для тебе погана новина. Мені приємно, що ти запросив бути у вас вокалістом і все таке... Але я маю відмовитись, - обличчя Лемура в цей момент стало сумним-сумним. Не люблю розчаровувати людей і казати їм погані звістки, але хтось це має робити. Я вирішив пояснити йому причину, може хоч тоді йому стане легше, - Максим, я - панк, а це значить, що і співати я маю в панк-гурті. А ви граєте метал. Це віддає подвійним стандартом. Слухати метал може будь-хто, але співати і грати його має металіст, а не панк. Розумієш?
-- Да, понял. Наверное, на то ты и признанный идейник.
-- І в тому числі теж, - я обняв його за плече і повів в сторону загальної гурби Підвіконня, - Зараз знайдемо вам вакхаліста і купу гітаристів. Дивись яка гурба неформалів. Не повірю, що серед них не знайдеться нікого з потрібним вокалом.
-- Хвилинку уваги! - закричав я до всього Підвіконня, - Невеличка об'ява. Треш-метал гурту потрібен вокаліст з відповідним вокалом, всіх зацікавлених прошу звертатись до Лемура, - і показав на нього. Я помітив блиск в очах деяких членів сходки. Задачу виконано. Пост здав - пост прийняв.
Через декілька хвилин до мене підійшов Сокіл і запропонував іти додому. Оскільки всі, хто мене шукав сьогодні, вже знайшли, вечір ставав віддавати рутиною. Тому я був не проти пропозиції Сокола. Ми підійшли до Ельфа з тією ж пропозицією, але він відповів, що чекає на дівчину і буде йти вже нею. Свята річ! Тож ми з Соколом рушили вдвох. Я кинувся було йти в сторону зупинки маршруток, але Сокіл сказав, що хотів би пройтись і дещо в мене спитати. Я ж був не проти пройти трійку іншу кілометрів.