І воно таки сталося. До класу, зовсім без стуку, ввійшов Юрин папашка.
Аврора йому вдячно всміхнулася, що водночас помітили всі троє чоловіків.
«Ну й влипла! От і зібралися всі докупоньки: по-перше, я, по-друге, вісімнадцятирічний учень, який має щодо мене брудні наміри і, здається, взаємно, по-третє, його папашка, який також до мене щось таке відчуває, щоправда, без взаємності, і, нарешті, мій колишній коханець, з яким я грішила цілий рік, а тепер він у мене викликає невідомо що, цих „всратих інтєлігєнтів“ не поймеш».
І в цю мить їй захотілося загорлати пісню:
Однак вона не заспівала.
— Як мій одприск? — у дуже оригінальній фомі спитав папашка.
— Для початку непогано, — відповіла Аврора Чингізівна.
— Можна його сьогодні раніше забрати? У нас сьогодні матч, — гордо, неначе гратиме саме він, сказав папашка. — А там, знаєте, корки на дорогах і все таке…
— Звичайно, — радо погодилась Аврора. Адже тривалість уроку на платні не позначається.
Юра мовчки почав збиратися, на прощання нагородивши Олексу Тарасовича нищівним поглядом.
«Невже він здогадується про нас із Художніком?» — подумала вона, і їй стало неприємно й соромно, що вона, молода самодостатня жінка, тягалася з цим «ні рибом, ні м’ясом» цілий рік.
Нарешті вони, тобто Аврора Чингізівна й Олекса Тарасович, лишилися наодинці.
— Ти чому не відповідаєш на мої імейли? — спитав Художнік.
— Я відповідаю, — заперечила вона.
— Якщо я тебе питаю в листі, як твої справи, то не для того, щоб отримати формальне «добре».
Аврора подивилася на своє колишнє «ні рибу, ні м’ясо», і з неї полилося наболіле:
— Ти думаєш, я тобі вірю, що ти хочеш знати про мої справи? Та ти ніколи не цікавився моїми справами. Ти ж мені посилаєш імейл з питанням «Як твої справи?» не для того, щоб я тобі про них розповіла, а щоб у відповідь поцікавилася твоїми. Раніше на твій імейл «Як справи?» я відповідала «Добре, а як у тебе?», і це дозволяло тобі виплакатися мені в жилетку щодо того, як тобі погано! А в мене завжди все о’кей, хіба ні? А ти знаєш взагалі, що в мене на душі? А ти подумав хоча б коли-небудь, що я, молода самодостатня жінка, замість того, щоб зустрічатися з жонатим невдахою цілий рік і витирати його соплі і сперму, могла б влаштовувати своє сімейне життя? («Ну, тут я, звичайно, загнула, — здивувалася своєму несподіваному пафосові Аврора. — Адже я сама ініціювала цей роман, не маючи нічого більш підходящого на горизонті»). Ти навіть собі не можеш своїм самозакоханим розумом уявити, що я теж можу страждати. Але тебе це не обходить! Тебе цікавлять лише твої страждання!
Аврора розраховувала, що після такої тиради Олекса Тарасович образиться й піде геть. І яким було її здивування, коли він не тільки не образився і не пішов геть, а й… Словом, до його обличчя припливла кров, а це була перша ознака, що він збудився.
Поки вона намагалася розшелепати, чи не наплутала чогось, він зворушено (як тільки може це зробити всратий інтєлігєнт) її спитав:
— Так ти страждала? — і зробив крок до неї.
Аврора Чингізівна автоматично відступила. «Іще цього бракувало! Я зовсім не хочу з ним спати!» Але при цьому вона все ж таки глянула на його штани. І це було її тактичною помилкою, бо Олекса Тарасович помітив цей погляд.
Вона раптом (цілком не до речі) пригадала, що за всіх його психологічних проблем їй з ним у ліжку (а точніше, в підсобці на старому диванчику) було зовсім не погано. Вона згадала кількість сперми, якою він завжди її рясно зрошував, як справжнісінький бог родючості, й рішуче прийняла рішення: «Ну добре, це буде востаннє!». У підсобці стояв старенький диванчик з вилізлими пружинами. Це була колишня власність Антоніни Василівни, на ньому вона часто відпочивала на великих перервах, смачно підхропуючи. Власне, диванчик мав іще одне призначення, про яке Аврора дізналася, коли Антоніна Василівна вийшла на пенсію. На цьому диванчику заслужена учителька УРСР вправлялася в коханні з незаслуженим вчителем УРСР, за якого невдовзі вийшла заміж.
Рік тому Аврора Чингізівна хотіла була позбутися цього «антикваріату»: навіщо їй у підсобці диванчик, адже це її кабінет, а не спальня! Аж тут у її житті з’явився Олекса Тарасович. Так що спальне місце, добре просякнуте спермою незаслуженого вчителя УРСР, так і лишилось на місці, щоб іще більше просякнутися спермою незаслуженого вчителя малювання гімназії імені Скарбів Трипілля…