— Стоять, як… Як би це делікатніше сказати, стоять, як штик, полковнику! Дякую.
Ті два квартали до Аврориного дому затяглися: Аврора жила в центрі Києва, вечорами, а особливо по п’ятницях, тут завжди були корки. Звичайно, вона швидше дійшла б пішки… Однак на м’яких шкіряних сидіннях було так приємно сидіти… І вона солодко позіхнула.
«Нічого, трохи відпочину», — подумала й автоматично відключилась.
Яке ж було її здивування, коли вона прокинулася біля свого під’їзду. Судячи з усього, Гірой і водій терпляче чекали, поки вона виспиться.
— Ви що, весь цей час чекали? — приголомшено спитала Аврора.
Юстас кивнув головою.
— Навіщо? — це було запитання, яке не потребувало відповіді.
Вона почала похапцем збирати манатки: торби з зошитами і взуттям.
Юстас притримав торби:
— Я поможу.
Аврора була такою виснаженою, що не заперечила і навіть не думала про можливі наслідки, аж поки почула наказ Юстаса водієві: «Їдь, я передзвоню».
— Єсть! — сказав прапор.
«Я не поняла, він що, зібрався у мене гостювати? Блін! У мене ж там кіт не валявся!».
Увійшовши в її квартиру й окинувши поглядом кімнату, де кіт не валявся, він серйозно сказав:
— Мені подобається у вас!
Аврора здивувалась:
— Що тут може подобатись? Я, як бачите, далеко не взірцева господиня.
— Саме це мені й подобається. Ви не в’єте гнізда, Авроро. Жіночі гнізда мене відлякують. Потрапляючи туди, відчуваєш, що на тебе хочуть надіти ошийник і посадити на ланцюг.
«Мерсі за комплімент!» — подумала Аврора, а вголос сказала:
— Взагалі часом такі «не-гнізда» можуть викликати негатив. Наприклад, ви, напевно, з роботи і хотіли б повечеряти, а в мене нічого нема.
— Я й сам можу приготувати! — знайшовся Юстас.
— Ви не зрозуміли: у мене ВЗАГАЛІ нічого нема! — виразно повторила Аврора. — Я, висловлюючись вашою термінологією, — Аврора «Невийгніздо» по-справжньому, по-дорослому!
— Я такої жінки ще не зустрічав! — усміхнувся він з часткою захоплення і, побачивши мішок з картоплею в коридорі, додав:
— А це що таке, бува, не картопля?
— Вона.
— Отже, ми врятовані. Займайтеся своїми справами, а вечерю зроблю я.
Аврора отетеріла.
Полковник віддав їй наказ. Нічого собі! Я йому що — прапор?
Однак вона не стала випендрюватися. Хай буде, як буде.
Більше за все на світі цієї хвилини їй хотілося прийняти гарячу ванну і вмоститися в ліжку. Але не буде ж вона цього робити в його присутності: він подумає, що вона натякає на інтим…
Вона з ваганням поглядала на ванну.
— Ви, мабуть, хочете прийняти ванну і вагаєтеся через двозначність ситуації? — неначе прочитав її думки Юстас («Ти — мій Шерлок Холмс!» — промурмотіла Аврора подумки). — Обіцяю не думати про вас нічого поганого. Це ваш дім, робіть, що хочете!
Аврора спалахнула:
— Дякую, що дозволили! — і тут же пожаліла: «Зараз він образиться й піде, і я залишуся без вечері».
Але він не образився, тільки розсміявся.
«От бачиш, Авроро, лишайся самою собою, і все буде як слід!»
Коли вона вийшла з ванни, то побачила на кухонному столі гору дерунів.
«Він — мій ідеал!» — подумала вона, однак, знову ж таки, не змогла вичавити з себе сльози зворушення.
Дерунами вони з Гіроєм напхалися ледь не до гикавки.
Аврора мріяла розпластатися в ліжку, але Гірой усе не йшов геть. Він неначе вагався і хотів щось попросити. Нарешті озвався:
— Авроро, у мене досить нестандартне до вас прохання. Якщо воно видасться вам непристойним, я відразу зникну…
«Ти вже раз обіцяв зникнути з мого життя назавжди! Не вийшло!» — згадала вона їхню першу телефонну розмову.
— Річ у тім, що я тиждень мучуся від безсоння. Сьогодні вранці після чергової безсонної ночі спробував згадати, коли я востаннє виспався, і виявилося, що це було у вас, я маю на увазі ті дві ночі, які я провів у вашому «не-гнізді». Дивний феномен, але факт. Ось я й подумав: чи не дозволите ви мені поспати у вас цю ніч? Обіцяю, що чіплятися до вас не буду.
Аврора кліпала очима. В її голові відбувався важкий аналітичний процес.
Побачивши Аврорину реакцію, Юстас зрозумів її по-своєму. Він вирішив «підкупити» жінку:
— А за це я вам поставлю нові двері в туалет!
— Взагалі-то в мене ще й унітаз тече. І улюблений циркуль зламався. Не хочете пожити в мене тиждень? — в’їдливо поцікавилась Аврора.
— Ні, то ні, а спитатися можна, — примирливо сказав Юстас і всміхнувся своєю арійською усмішкою.
Аврора себе проклинала: «Ідіотка, спугнула клієнта!».