— Та спіть уже, — спробувала вдати байдужість.
— Чесно?
— Чесно.
— Дякую.
— Будь ласка.
— Ну, то що, можна стелитися? Ви ще не кинули в прання мою постіль?
— Я вже її випрала.
— Так швидко?
— Перу не я, а пральна машина.
— Резонно. То я тоді в ліжечко, а точніше — на диванчик?
— Хіба я можу вам відмовити?
— Добре, дякую, я лише в душ!
Поки Юстас хлюпався в душі, вона розмірковувала: чому це йому так добре спиться тут?
Вона прилягла на диванчик і відчула легкий запах сухих трав: меліси, лаванди, любистку і ще чогось. Аврора згадала: мелісу вона зберігала з зелених свят, лаванду купувала на базарі, а горіхове листя сама ламала. І все це запихала в диван від молі.
Вода перестала шуміти. Аврора встала з дивана і пішла до себе.
— Ну що, на добраніч? — спитав Юстас.
— На добраніч! — сказала Аврора і подумала: «Взагалі-то, можна було раді прілічія покохатися з господинею!».
Аврора прокинулася в суботу пізно. Напевно, через те, що добряче переспала, вона абсолютно забула про свого гостя.
Її ранковий маршрут почався з туалету (того, що без дверей), і вона там смачно й капітально випустила з себе все, що накопичилося за минулий день і ніч.
Вже спускаючи воду, вона крізь забитий ніс і туалетні аромати відчула запах кави.
«Звідки це: від сусідів?» — сонно позіхнула вона, і раптом її обпекло: «Йолі-палі, у мене ж в хаті Гірой, а я тут роздиркотілася на всю хату, як старий трактор!».
Вона мало не вмерла від сорому.
Пересиділа в ванні під душем хвилин двадцять, поки прийшла до кондиції: врешті-решт, хто він мені такий? І взагалі, я у своїй хаті: що хочу, те роблю!
І вона, набравшись мужності, зайшла в кухню, звідкіля долинав запах млинців.
— Доброго ранку, — ховаючи очі, сказала Аврора. — Вибачте, я зовсім забула про вашу присутність!
— Доброго ранку, Авророчко! До речі, судячи з сьогоднішнього ранку, ваше ім’я вам дуже пасує!
Аврора замислилася: що він має на увазі — ранкову зорю чи залпи крейсера, — однак вирішила промовчати.
— Ласкаво просимо до столу! — сказав урочисто Юстас.
«Взагалі-то, стіл поки що мій!» — подумала Аврора.
— …хоча стіл все-таки ваш («Він Мєсінг, чи що?» — спитала себе Аврора), але я його трохи одомашнив.
«Цікаво, може, він не любить жінок-гніздувальниць не тому, що вони хочуть його обкрутити, а тому, що він сам любить вити своє гніздо? Пусти такого до себе в хату, то він тут іще й яйця відкладе!» — подумала Аврора.
— Не скажу, що я часто готую, але з задоволенням…
— А де ви взяли всі компоненти?
— Тут же до базару два кроки.
— А де ключі взяли?
— Як де? Адже я замовляв вам двері, то лишив про всяк випадок собі запасний ключ…
Аврора сахнулася.
— Жартую! Вони лежали на тумбочці при вході.
«Ну й жартівник!».
На столі височіла гірка великих і тоненьких, як мереживо, млинців. Поряд стояли різні начинки: мед, базарна сметана, масло, шкварки, варення.
Аврора, не вагаючись, підсунула до себе шкварки.
Юстас уважно спостерігав за нею.
Аврора замислилася: може, це психологічний тест?
— Ви що, вивчаєте мене? Яку начинку я візьму, така моя суть?
— А ви вмієте думки читати?
— Ні, я просто математик. У мене з логікою все в порядку. Так що означають шкварки?
— Характер.
— Тобто?
— Той, хто їсть шкварки зранку, має характер.
— А ви?.. Дозвольте, я сама, — і вона зміряла його поглядом. — Ви їсте млинці з медом. Так? Без масла і сметани.
Гірой підняв здивовано брови:
— Припустімо, і що?
— Це означає, що ви — людина, яка дотримується здорового способу життя і… Бере від життя все, що треба, однак при цьому не зловживає. Ну як, вгадала?
— Десь дуже близько… Ви що, психолог?
— Доморощений. А ви?
— А я проходив спеціальний психологічний вишкіл… Розкажіть мені про своє приватне життя! — звернувся він до неї з несподіваним проханням.
— Власне, розповідати нема про що. У мене негативний досвід спілкування з чоловіками. Думаю, у вас також, тільки з жінками, так? Інакше ви були б давно одружені.
— В принципі так і є.
Запала мовчанка.
Аврора з Гіроєм поглинали млинці.
— До речі, ви сьогодні виспались? — аби якось заповнити паузу, поцікавилась Аврора.
— Виспався. Здається, у мене виникла залежність від вашого дивана, — всміхнувся Юстас.
— Це добре, — автоматично сказала Аврора.