Сказати йому правду? Що їй темніє в очах від погляду на його спортивні штани? Це буде антипедагогічно.
— Юро, — цілком серйозно сказала вона. — Давай про це поговоримо тоді, коли ти закінчиш школу.
— На випускному вечорі?
— Добре, на випускному вечорі.
— Обіцяєте?
— Обіцяю. До побачення.
І вона демонстративно від нього відвернулася, сіла на стілець і ввімкнула комп’ютер. Їй треба було переглянути електронну скриньку.
Вона вже й забула про Юрину присутність, однак він нагадав їй про це ніжним поцілунком у шию. Його губи були вологі й теплі.
Аврору пронизала хвиля збудження.
Вона підхопилася зі стільця, схопила циркуль і знову (вкотре за день) замахнулася ним — цього разу — на Юру-хокеїста. Юра не злякався. Він ніжно всміхнувся і вийшов з кабінету.
Вона сіла за комп’ютер і тремтячими руками відкрила свою імейл-скриньку. Вона не заглядала туди три дні. Тут було повідомлення від Мирослави, яка запрошувала її до ресторану на сьогоднішній вечір: «подивишся на моє чмо і скажеш свою думку про нього». Далі йшов цікавий додаток: Мирослава запросила не лише своє чмо і Аврору, а й свого чоловіка, тобто Олексу Тарасовича. «Коли я з ним переспала, то зрозуміла, що ти була права. Він дійсно виявився чудовим сексуальним партнером. Справжній Алі-Баба з купою скарбів у штанях. Яка я була сліпа! Мені треба було порівняти Олексу і коханця, щоб зрозуміти, хто мені потрібен». У кінці листа, щоб завуалювати перед Олексою Тарасовичем свої стосунки з чмом, Мирослава попросила Аврору під час вечері вдати, що чмо не Мирославине, а Аврорине.
Це розлютило Аврору не на жарт: чому хтось повинен вирішувати за неї, що їй робити?
Однак у постскриптумі було дописано, що за цю безневинну послугу вона отримає солідний гонорар, і вказана сума справді лоскотала Аврорине серце. Вона, не вагаючись, вирішила побігти додому, прийняти душ, переодягтися й помчати в ресторан.
Тільки-но вона вилетіла з підсобки до класу, як наштовхнулася на Олексу Тарасовича.
— Що ти тут робиш? — верескнула вона. — Ти мене налякав!
— Авроро, що з тобою діється?
— Зі мною нічого, відійди з дороги!
— Я ж бачу: ти змінилася до невпізнання.
— Нехай тебе це не обходить!
— Мені Мирослава сказала, що ми сьогодні вечеряємо разом… Разом із твоїм хахалем…
Аврора зціпила зуби.
— Ти стала груба, жорстока… Однак я знаю: це не ти.
— Олексо, ти будеш здивований тим, що я тобі скажу: я завжди була такою, тільки добре маскувалася. Я тільки вдавала з себе мудру, добру і щиру жінку. Насправді я — стерва!
— Неправда. Я не вірю. Мабуть, тобі дуже погано. Я відчуваю за собою провину. Це все через мене!
— Розслабся! Ти тут ні до чого. Я ж тобі пояснюю: я — стерва!
Олекса Тарасович поглянув на неї, ледь не плачучи, і, не встигла вона отямитися, як він обійняв її, причому досить міцно, і прошепотів їй на вухо:
— Ти — найпрекрасніша жінка в світі!
Збуджена попереднім поцілунком Юри-хокеїста в шию, Аврора завмерла в обіймах колишнього коханця. Його слова її загіпнотизували. Це ж треба було зустрічатися рік, потім розбігтися, щоб нарешті почути таке освідчення!
Вона притулилась головою до його плеча, а її права рука цілком автоматично потяглась туди, де зберігалося його взірцеве фермерське господарство. Воно було на місці. Всі трактори, сіялки, борони, плуги стояли напоготові, щоб зорати Аврорину землю і засіяти її сім’ям.
Аврора вже готова була піддатись, як її ошпарило: «Мирослава!» Вона величезним зусиллям волі відсмикнула руку від бездоганно підготовленої до роботи сільськогосподарської техніки і відірвала голову від плеча Олекси Тарасовича.
Однак він зробив те, чого вона від скромного колишнього коханця не сподівалася: схопив Аврорину руку на льоту і приклав її до того самого життєдайного місця.
— Альоша… — прошепотіла Аврора.
Він іще міцніше стиснув її в обіймах і почав роздягати.
— Я тебе хочу, — шепотів він, і це її страшенно збудило: від цих слів, промовлених сором’язливим Олексою Тарасовичем, всередині неї забило справжнє адреналінове джерело.
— Я тебе теж… — відповіла вона.
— Вийдеш за мене заміж?
Аврору немов пронизало електричним струмом. Вона отямилась.
— Ти що? А Мирослава?
— А чому раптом тебе стала тривожити Мирослава?
— Бо я з нею подружилася. Вона — класна баба. Йди звідси, поки ми не наробили дурниць!
Аврора Чингізівна й Олекса Тарасович їхали в ресторан його знаменитою червоною машиною мовчки. Вони вийшли з машини по черзі, вдаючи, що прийшли не разом.