За іронією долі, це був той самий ресторан, у якому вона колись вечеряла з Юриним папашкою.
«От буде прікол, якщо я тут його зустріну!» — подумала вона.
І в цю мить побачила, що Юрин папашка роздягається в гардеробі. Аврора була надто втомлена, щоб насторожитись.
«От буде прікол, якщо він і є те саме Мирославине чмо!» — подумала вона і в цю мить побачила Мирославу, яка вискочила з залу і з’єднала їхні руки докупи.
— Отже, запам’ятали: ви — закохана пара!
Аврора дивилася з роззявленим ротом на Юриного папашку і думала: а може, втекти, поки не пізно?
Однак уже було пізно.
Мирослава взяла під ручку Олексу Тарасовича, що якраз увійшов до ресторану, і легенько підштовхнула «закохану парочку» (тобто Аврору і Юриного папашку) до зали.
Спочатку обстановка за столом аж дзвеніла від напруження. Було незрозуміло, задля чого вони вчотирьох тут зібралися.
«Тримайся, Аврорко, — говорила вона собі. — Подивись на цю ситуацію як на заробітчанську. Адже гонорар дуже пристойний. Замов собі найдорожчу страву і насолоджуйся французькою кухнею».
Найдорожчою стравою було якесь «ескарго», його вона й замовила, не підозрюючи, що це таке.
Як же вона здивувалась, коли їй принесли на тарілці равликів.
Аврору мало не знудило. Вона дивилася на їхні хатки і переконувала себе, що їх треба з’їсти, оскільки якось незручно буде перед публікою за змарновані гроші. Тим більше, що вона дуже зголодніла.
Зображувати симпатію до Юриного папашки і байдужість до Олекси Тарасовича такій неартистичній особі, як Аврора, було невимовно важко. Тому її жахливий настрій був просто «написаний» у неї на обличчі. Не мав настрою і Олекса Тарасович.
Натомість Мирослава була дуже весела. Юрин папашка розвеселився після першої чарки. Він намагався демонстративно вщипнути Аврору за щічку, тим часом під столом намацуючи ногу Мирослави.
Аврора дивилася на весь цей театр кислим поглядом.
Юрин папашка почав розповідати анекдоти. Гумор був далеко не ідеальним, однак Мирослава ржала, як дурна.
«Не на добро все це!» — подумала Аврора, виколупала равлика з мушлі й, заплющивши очі, вклала його до рота і запила великим ковтком червоного вина.
Поки за столом обмінювалися пласкими жартами, Аврора зосередилась на внутрішніх процесах, які відбувалися в її організмі.
На середині стравоходу мертвий равлик у вині зненацька зупинився, а потім, всупереч законам травлення, почав рухатись не вниз, до шлунку, а вгору, до рота.
Аврора подумала, що буде вкрай непристойно, якщо вона обригає всіх присутніх, тому зібралася з силами й проштовхнула равлика вниз.
Шлунку це не сподобалось. Аврора спробувала його вмовити, щоб він «не виступав». Переговори з шлунком були довгі й нудні.
Аврора з нетерпінням чекала кінця вечері, а він усе не наставав. Та ще й, як на зло, сталася ще одна несподіванка: у ресторан, як фурія, увірвалася Ларьок.
«От буде прікол, — промайнуло в затуманеній Аврориній свідомості, — якщо Юрин папашка виявиться „крутим“ Ларьковим коханцем!».
Тож Аврора навіть не здивувалася, коли Ларьок підлетіла прямісінько до їхнього столу і заверещала:
— Ах ти, продажна шкура! (це вона до Юриного папашки). Та ти мені клявся в любові, а сам… А сам… Крейсерок, а ти що тут робиш? Невже він і з тобою? Невже це він і є той палкий коханець, що затрахав тебе мало не до смерті? Ах ти ж, падло (це вона вже до папашки). Значить так? Значить, на ній ти працюєш, а мені доводиться працювати ротом! Та у мене вже від такої «любові» крепатура на обличчі!
Аврора приречено сиділа й не знала, що робити. В неї було три можливості: а) плюнути на гроші й солідарність із Мирославою, признатися, що Юрин папашка не її коханець, і тим самим повернути довіру Ларька і любов Олекси Тарасовича; б) лишити все, як є; в) побігти в туалет і виригатися.
Вона прийняла рішення: здоров’я понад усе, тож піднялася зі стільця, шукаючи очима кімнатку для жінок.
Однак тут стався ще один сюрприз. Ларьок штовхнула п’яного Юриного папашку, стілець перекинувся, Юрин папашка впав навзнак, а коли почав підніматися, у нього з носа потекла кров.
І тут Мирослава, забувши про правила гри, які встановила сама, кинулася до нього і почала витирати йому носа серветкою, пригортаючи його до грудей:
— Сєрьожа, коханий, тобі нічого не болить?
Решта присутніх здивовано споглядали цю сцену.
— Крейсерок, значить, це не ти? — ошелешено промовила Ларьок. — Сорі, бадді.[6] А це що за видра?