Аврора дуже хотіла спитати, про кого йдеться, однак говорити не могла, а лише мукала.
— Мовчи, мовчи, січас я його розбужу. Потерпи трохи. Він буде щасливий до смерті, шо ти жива.
І Маруся пішла геть.
Зате Аврора замислилася.
«Хто б це міг бути? Оскільки я у військовому госпіталі, то це міг би бути Гірой, який мене визволив. Однак, якби це був Гірой, то Маруся не „темнила“ б, а прямо сказала, хто чекає в коридорі. Тоді хто? Олекса Тарасович? Невже він може справити враження сексуального мужчини? Лишається Юра-хокеїст. Ні, цього не може бути. Він нахаба, так, але не до такої міри, щоб назватися моїм нареченим».
Аврора захвилювалась, як перед першим побаченням.
По коридору почулися кроки. Два типи кроків. Перший тип, а точніше, незграбне шаркання, явно належав Марусі. Однак другий тип ходи — спокійний, надійний, чоловічий, — без сумнівів, належав її названому нареченому.
«Хто б він не був — Юстас-Гірой, Юра-хокеїст чи Олекса Тарасович, — даю згоду на одруження!»
На цьому місці я на хвильку зупиняю свою розповідь, аби повідомити тобі, дорогий читачу, а точніше, дорога читачко, що «Антипедагогічна поема» має різні закінчення. В тебе в руках лише один з варіантів. Якщо хочеш знати, що в інших закінченнях, купи інший примірник «Антипедагогічної поеми».
врора сиділа у весільній сукні на своєму диванчику: ця патріархальна клоунська традиція вдягати на себе біле плаття і відбувати всі весільні церемонії її дратувала. Вона була погана артистка і ненавиділа театр у житті. Вона сприймала театр лише на сцені. А весілля, за великим рахунком, — це старомодне патріархальне шоу, — думала Аврора.
Однак чого не зробиш заради Нього — єдиного, коханого, найкращого в світі! А Він — тобто єдиний, коханий і найкращий у світі, — надивившись голлівудівських фільмів, захотів мати круте весілля. Ще півроку тому вона висміяла б кожного, хто запропонував би їй це, але тепер, щоб догодити милому, тупому мужчині, — бере участь у весільній клоунаді.
Так, тупість, — зрозуміла Аврора за останні півроку, — далеко не найгірша чоловіча риса. Тим більше, що вона стосується не всіх ділянок їхнього життя. На роботі він бог, лише вдома він дурак, дурень, дурачок, дурник, дурашка, придурок і т. д., і т. п. Ну, як такого не любити?
За ідіотською традицією, що примандрувала до нас з американських фільмів, вона не повинна бачити жениха в день весілля до вінчання. От вона і сидить тут, як мішком прибита, в білому платті на старому диванчику.
У кімнату зайшла Маруся, її перша дружка:
— І за шо тебе мужики люблять?! Кожа да кості! Нема за шо подержаться! — зітхнула вона, намагаючись запхати свої цицьки у рожеве плаття на бретельках.
У дискусію вступила Ларьок, друга дружка:
— Зате мужиків вона собі підбирає за протилежним принципом: щоб було за що потриматися.
Усі розсміялися. Всі, крім Аврори, яка все ще була знервована.
— Крейсерок, куди пакувати весільний еквіпмент?[7] — спитала Ларьок.
— Пакуй у свою машину, — без настрою промовила Аврора.
— А раптом священик відмовиться вас вінчати в такому еквіпменті? — спитала Мирослава, третя дружка.
— Куди він подінеться? Ні, там всьо чотко, — заспокоїла її Ларьок. — До речі, я була вчора на мальчишніку, здається, жених трохи нервує. Навіть на стриптиз не реагував.
— А я що? Не нервуюся? В цьому дебільному платті з оборками!
— Спокійно, дурочка. Не одна ти така прогресівна, — Маруся впоралася з цицьками і перейшла на зіпер на платті.
Поки Лариса ходила до машини, Мирослава підшивала Аврорі весільне плаття. Маруся ж у поті чола ґвалтувала «блискавку» на своєму рожевому вбранні.
Повернулася Ларьок:
— Ну що, Крейсерок, поїхали! Я вже все загрузила.
І вони вчотирьох — наречена і три дружки — влізли в Ларисчину машину й поїхали до Палацу спорту, де на них уже чекала вся весільна компанія.
Наречена і три дружки, перед тим як вийти до місця, де відбуватиметься вінчання, натягли на ноги і почали шнурувати ковзани. Особливо тяжко це давалося Марусі, її рожеве плаття на бретельках тріщало по швах.
Нарешті всі четверо були готові.
До них підійшов розпорядник і спитав:
— Ну що, крошкі, готові?
— Готові! — дружно відповіли «крошкі».
— Впірьод! — скомандував розпорядник.
Перед жіноцтвом відчинили двері, і подруги вийшли на величезну льодову арену Палацу спорту під весільний марш Мендельсона і гучні оплески присутніх.