Найупевненіше на ковзанах стояли Ларьок і Мирослава.
Аврора лише третій раз у житті стала на лід.
Маруся, здається, в дитинстві відвідувала ковзанку, однак це було ду-уже давно.
Словом, поки ця жіноча компанія дісталася до вівтаря, Аврора тричі впала, а Маруся впала тільки раз, зате дуже ефектно: її рожеве плаття таки тріснуло.
Біля вівтаря, виструнчившись в ідеально вилаштуваний ряд, уже чекала чоловіча частина весілля. Хлопці стояли на ковзанах упевненіше, та й не дивно, бо це була хокейна команда в повному складі. Вони утворили «тунель», тримаючи правою рукою ключки на льоду, а лівою — шоломи біля серця. Це було дуже красиво.
Біля самого вівтаря стояв жених — коханий мужчина Аврори Юра Корсак. Він усміхався чарівною тупою усмішкою, сяючи від щастя, як новорічна ялинка.
Шлюбну церемонію здійснював смаглявий священик, який також не дуже вправно стояв на ковзанах.
Церемонія була короткою, але ефектною.
— Авроро, чи згодна ти взяти собі в чоловіки Юрія і бути з ним у щасті й біді, аж поки смерть не розлучить вас?
— Так.
— Юрію, чи згоден ти взяти собі в дружини Аврору і бути з нею в щасті й біді, аж поки смерть не розлучить вас?
— Та-а-ак!!!
— Оголошую вас чоловіком і дружиною!
Юра схопив Аврору на руки і зробив десяток кругів по льодовій арені на шаленій швидкості.
Її плаття майоріло, Юра цілував її в губи, члени його хокейної команди стукали ключками по льоду, а вчителі Київської гімназії імені Скарбів Трипілля, які вже оклигали від шокової новини про одруження вчительки з учнем, кричали з трибун:
— Віват молодятам, віват!!!!
