Оглянувши статуї з білого мармуру, що стояли біля води, я пішов правим боком далі, любуючись щоразу новими видами; приємно дивитися на розквітлу весною природу, а понадто, коли її мистецтвом, старанням і зусиллями доводять до ідеалу; там все тепер вабить людське око. Бачив вирубані в диких, зарослих скелях печери, бачив гомінливі криштальні води на імшистім дикім камінні, бачив у чистих джерелах рибу, яка виблискувала золотом і сріблом. Там луги і пагорби‚ укриті вабливими барвами, в кущах чути спів солов’їв, бачив там чарівний палац Психеї та дивний острів богині Каліпсо; там зустрінеш все, що тільки може створити уява.
Самотній, блукав я по саду. День був ясний, і все цвіло, немов у раю, тільки мої думки охопила скорбота. Майбутнє і минуле, ніби дві чорні хмари, висіли переді мною і за мною, якесь сумне передчуття уплелося в мої мрії; я бажав бачити тільки терня, вважаючи, що його сотворила природа тільки для того, щоб я зупиняв свій погляд на ньому впродовж усієї мандрівки мого життя.
Сказавши це, Самотницький замовк, і здавалося, знову завмер: знерухоміла його постать, і на обличчі, ніби дерев’янім, не було жодного руху. Зенон, не бачивши ознак життя, позирав на нього з тривогою; якийсь час ще тривала мовчанка, нарешті, немов прокинувшись від летаргійного сну, той почав знову оповідати:
– Засновник Софіївського саду, володіючи велетенськими маєтками, хотів цей сад з його кришталевими водами і квітучими долинами перетворити на пенати грецьких богів; і це сталося серед розлогих степів України, де раніше оку не було за що зачепитися.
Є за декілька миль від Умані і за декілька верст від містечка Теплика ще один сад – Гайнарівський, як назвали його тутешні мешканці. Засновник цього саду, пан Гайнар, поселившись в українських степах, інакше дивився на світ. Не збирався нікого здивувати чарівним виглядом, не піклувався про славу; інші в нього були думки, інша мета.
Наблизившись до тієї місцини, я не помітив жодної живої душі, а в тіні садових дерев всюди панувала тиша, тільки іноді шуміли на вітрі гілки. У вишняку я помітив кілька вуликів, біля яких відпочивав у затінку дерев якийсь чоловік, поряд на траві сидів хлопець: помітивши мене, відразу ж розбудив господаря. Був той уже в літах, худий, смаглявий, проникливим оком з-під густих брів позирав на мене. Наблизившись до нього, я попросив дозволу оглянути сад і познайомитися з місцевістю.
– Мій сад, – сказав він, – нагадує дику лісову гущавину, тут нема нічого, що б могло привабити око.
– Наслідування природи, – відповів я, – значно краще заняття, ніж будь-яка найвитонченіша обробка.
– Про це я зовсім не думаю, в мене інші наміри.
– Набагато більше може бути користі від того, що проголосить Найвища мисль, аніж наслідування чого-небудь. Я, вперше відвідавши ці краї, хотів би побачити те, що не зустрінеш в інших місцинах.
Він повів мене вузькими стежками, немов лабіринтом, обабіч були глибокі яруги і ями, береги яких заросли густим верболозом і високою травою; де-не-де вода була вкрита зеленою цвіллю, величезні п’явки снували тут і там, якась мряка висіла над похмурою і дикою просторінню; в повітрі була надзвичайна вільгість, ніби після нежданого дощу, хоча день був спекотний.
– Невже то природа, – спитав я, – додала цим місцинам такий похмурий та дикий вигляд? І яка може бути з того користь?
– В неозорих степах України родюча і щедра земля, але через кліматичні умови часто буває недорід. У цих краях панують вітри і незвичайна спека, сонце випалює не тільки ниви, але і трави в низьких ярах, та так, що немає випасу, і влітку худоба без паші і води. Я працював багато років, копаючи ці ями і рови, саджаючи дерева і кущі, щоби затримати вільгість; і вже багато зробив, вода з мого саду, розливаючись далі, забезпечує потреби околиці і містечка Теплика. Чоловік, який незмінно йде до мети, не тільки землю, але і атмосферу може змінити.
Так оповідаючи, ми вийшли на відкритішу місцевість в другій частині саду і зупинилися біля квадратного ставка, що мав ушир і вздовж біля десяти сажнів, а прозора вода була темно-жовтої барви, наче задимлений топаз.
– Тут формуються мінеральні води, – продовжував розповідь господар, – хоч вони темно-жовтої барви, але прозорі, як найчистіший кришталь, і нема в них тих страшних істот, які можна побачити через збільшувальне скло в кожній краплі звичайної води.
Дізнавшись, що я зібрався до Одеси, господар сказав, що хотів би передати через мене якусь невеличку річ.