Я даю слухавку татові, однак та Улла так голосно репетує, що я чую майже кожне слово.
— Привіт, це Улла до ваших послуг! — сміється вона. — Ви знаєте, я така неймовірно рада, що нарешті знайшовся чоловік, котрий відважився реалізувати своє захоплення!
Я завмираю на місці. У голові щось починає прояснятися.
Тато безпомічно поглядає на мене.
— Так… але… ну…
Тато надто м’який, а Улла напирає.
— Тому я подумала, чи не погуляти нам разом, випити келих червоного вина? Жінки на наших курсах уже не початківці, мають більше досвіду, ніж ви, і я подумала, що ви, можливо, потребуєте трохи… трохи стартової допомоги!
О, я вже знаю, хто телефонує. Викладачка курсів плетіння, ота пишна дама у плетеному пончо. Отже, її звати Улла.
— Стартової допомоги? — очманіло повторює тато. — Ну, дуже гарна ідея… Зараз я саме…
— Може, у п’ятницю увечері? — питає Улла.
Постає невеличка пауза.
— У п’ятницю?
Тато явно гальмує. Тупо повторює кожне її слово.
— Так! Десь о восьмій?
— О восьмій… ні… — тато мнеться. — Я тут, удома, маю одного сина, то…
— Звичайно, я розумію, — з ентузіазмом і величезним розумінням запевняє Улла. — То я можу прийти до вас, не no problem!
— Не no problem? — аж гикає тато.
— О, я дуже рада! — підводить риску Улла. — Тоді побачимося!
Ось це називається добре клює! Лише за годину після курсів тато вже має на гачку даму! Від холодного попелу до полум’я, від нуля до ста очок, і що там ще буває? А все через мене! Я щосили намагаюся приховати втіху. Бо в тата трохи стурбований вигляд.
Пишна Улла, думаю я собі, цікаво, чи любить вона пекти булочки?
І чи пише послання на шкуринках бананів?
Я виймаю «Думки Антона Альбертсена про астрономічний баланс».
І під пунктом «поточні досягнення» пишу: «Одна така собі пишна дама».
КОРИЧНІ ВЕРТУНИ І ЖІНОЧІ ЕТАЛОНИ
— Ось чесно, ти знаєш, що люблять жінки? — Іне впивається у мене поглядом.
Ми крутимо педалі, долаємо підйом дорогою додому, а я далі не розумію, що поганого в каві й печиві «Єнде». Це ж улюблене печиво моєї бабусі.
Хай би Іне не мала занадто великих очікувань. Я зовсім не знаю інших жіночих еталонів — чи як це називається, — окрім бабусі й тітки Ґрю. Тому жінок мені ніколи не збагнути.
— Хто така Улла? — питає Уле.
— Одна дама, — відповідає Іне. — Його тата, — вона киває у мій бік.
— І що він має з нею робити?
Ми трохи замислюємося.
— Пити каву, — зрештою, відповідаю я.
Іне суворо дивиться на мене.
— Без печива «Єнде», — каже вона. — І вже завтра.
Останні слова вимовляє з притиском і ще глибше замислюється. Я — теж. «Уже завтра», — думаю я. Здається, та Улла дуже напориста дама.
— Нам потрібні ілюстровані журнали, — вирішує вона.
— І коричні вертуни, — додає Уле.
Він дуже часто говорить про дріжджову випічку.
Багато дорослих мають свій кабінет у помешканні. Ми собі теж такий облаштували. Удома в Уле. Коричні вертуни — у фокусі.
— Ілюстровані журнали, — пояснює Іне, — це те саме, що й жіночі журнали. У них можна знайти купу підказок, чого хочуть жінки.
— Справді? — я обгризаю завитки тіста з вертуна і не розумію, куди вона хилить.
— А чого хочуть чоловіки? — знову наголошуючи на кожному слові, запитує Іне.
От-от! Я думав, ми говорили про печиво. Але тепер розумію. Жінки хочуть чоловіків, у цьому й полягає наш план. Ми хочемо зробити з тата мачо. Справжнього мачо. А журнали — як інструкція до дії.
— Але ж це, мабуть, страшено важко, стати чоловіком, який подобається жінкам? — запитую я з надією в голосі.
Я ніколи не думав, що цей проект може так розростися.
Іне знову кидає на мене суворий погляд.
— Твій тато потребує максимальної допомоги, — наголошує вона.
Уле бухає їй на коліна цілий стос журналів.
Раптом усе в моєму житті починає крутитися навколо жінок. «Мабуть, час скористатися порадами журналу «Ми чоловіки», — думаю я.
І все ж сподіваюся, що татові не потрібні поради чоловічого журналу, щоб знайти собі жінку, яка йому сподобається. Не можу сказати, що я надто уважно читав той журнал, але позавчора він несподівано розгорнувся якраз посередині, а там — Мелісса з Воллена, яка вивчає економіку й любить холодну погоду.
І це по ній видно. Та Мелісса нітрохи не схожа на змерзлючку. Дехто думає, що чоловіки обирають собі жінок, які схожі на їхніх матерів. Що ж, єдина схожість Мелісси з Воллена й моєї бабусі в тому, що в них більше мерзнуть ноги, ніж решта частин тіла. Принаймні мені страшенно мерзне зад, коли навесні сідаю голою дупою на камінь.