Далі список ще ліпший. Виявляється, жінки абсолютно не люблять «чоловіків, котрі усвідомлюють свою вроду». Я задоволено викреслюю цей пункт. Тато не красень і добре це знає. Аж дивно, насправді.
З останнього пункту я щиро посміявся. Жінки не люблять «чоловіків-бабіїв».
Підбадьорений, я гортаю далі. Тьорнонс. Штучки, які можуть ПІДкрутити жінок.
«Пронизливий погляд», — написано там виділеним шрифтом. «Якщо активно користуватися таким поглядом, жінка миттю розтане».
Розтане? Я знову намагаюся уявити собі тата. Цікаво, що вони мали на увазі, кажучи про активне користування поглядом? Стріляти очима, можливо? Бо тато іноді так вміє.
У більшості з решти пунктів ішлося про «випромінювання». Скажімо, самовпевненості. Приязні й радості — з ніг до голови… Тут я трохи скис. Бо тато не так випромінює, як замикає усе в собі. Я думаю, випромінення у себе — це його головна риса.
Але будемо сподіватися, що один-два промені таки проб’ються назовні. Хоча б раз…
Я стиха зітхаю, дивлюся на годинник, прислухаючись, як тато гортає в туалеті газету. Цілком можливо, що він знається на політиці. Може, навіть щось випромінює. Але навряд чи приязнь і радість.
Читаючи список далі, я думаю, що жінки страшенно вимогливі. Бідолашний тато повинен не лише «випромінювати» й «розтоплювати», а ще й бути дотепним та освіченим. Не кажу вже про загадковість. Кого ж ці жінки собі бажають? Чоловіків у чорних окулярах, котрі ведуть бесіди про Ібсена?
Якщо ж говорити конкретно про тата, то сподіваюся, що він їм видаватиметься достатньо загадковим з кінським хвостиком й у вельветових штанях. І що вони достойно оцінять його знання про облаштування дачних туалетів.
Нарешті тато спускає воду і, як завжди, залишає за собою відчинені двері, а сам іде на кухню налити собі ще кави.
— Тату, — кажу я так невимушено, як лиш можу. — Ти активно користуєшся поглядом?
— Поглядом? — дивується тато. — Це ж як?
— Активний погляд — це ж класно, — кажу я, пильнуючи за його очима.
— Ага… — каже тато, читаючи далі. — Мабуть, мені треба справити собі нові окуляри.
Нові окуляри? Він зовсім не розуміє, що я ментально його треную. Напевно, треба перейти до справи.
Я кахикаю.
— Ти радий, що ввечері побачишся з Уллою?
Ефект неперевершений. Тато миттю каменіє.
— З Уллою? Увечері?
Ось вам і прямий перехід до справи. Ось результат. Я не вірю своїм вухам: тато про неї забув. І це після всього, що я для нього зробив.
Забув ще вчора ввечері, коли я подумав, що він просто наплював на безлад у помешканні. Насправді він цілковито забув про Уллу. Навіть не знаю, що гірше.
Тато роззирається на всі боки. Дуже активним поглядом.
— Так не піде, — каже він.
— Чому не піде? — питаю я.
— Я не встигну поприбирати. Працюю сьогодні аж до пів на восьму.
Прекрасно! Нарешті захвилювався.
— Я приберу.
— Ти?
Тато має трохи очманілий вигляд. Він не пам’ятає, що моя кімната найохайніша в цій квартирі. Попри все…
Я киваю.
— Шкода її буде, якщо ти скасуєш гостину. Вона ж, мабуть, тішиться.
Тато скептично на мене дивиться. Його скепсис такий неоднозначний.
— Думаєш? — нарешті питає він.
— Єп-п!
Настає пауза. Тато має стурбований вигляд, а я намагаюся поводитись цілком буденно. Бо ж більше втаємничений у ситуацію.
— Як думаєш, про що ви розмовлятимете?
Тато зітхає.
— Та про що нам розмовляти? Мабуть, будемо більше плести на шпицях.
— Може, вона любить Ібсена? — питаю я.
— Вона любить вовну.
ХЛІБЦІ ТА ІБСЕН
— Я уклала план для подальших дій, — каже Іне.
Подальші дії. Якби тато хоч інколи писав мені послання на бананових шкуринках, я, можливо, теж вживав би такі слова. Але такого ніколи не станеться.
— Я теж тут трохи подумав, — бурмочу я, виймаючи список із наплічника.
Ми з Іне сидимо на великій перерві, сховались за повіткою на шкільному подвір’ї зі своїми пакунками з перекускою і списками.
Такий вигляд має список Іне:
А такий вигляд має мій список: