— Одруження? — перепитую я ще тихіше.
— Ну, коли виростеш?
Я теж знаходжу скіпку, щоб пошпортатися у багатті.
— Не знаю, чи це станеться, — відповідаю я.
— Що станеться?
— Чи я виросту…
Іне сміється.
— Звісно, виростеш!
Ми довго мовчки дивимося на вогонь, рука Іне близенько до моєї руки, від ліктя до плеча. І я думаю, що це так само приємно, як риболовля. І думаю, що очі Іне блищать від відблисків вогню.
Поруч на пледі припали в довгому поцілунку батьки Уле.
Не ховаючись від нас.
— Я тут подумав, — каже тато Уле в авті дорогою додому. — Що скажете на свято усім класом?
І розповідає, що вони надумали влаштувати в себе вдома свято закінчення молодшої школи. З танцями й усяким іншим.
— Круто! — каже Іне.
— Круто, — підтримую я.
Усе, окрім танців. Але вголос цього не кажу.
Свято класу. Як це схоже на батьків Уле. Як же вони люблять гостей. Тому й вікна відчиняють навстіж, коли печуться булочки.
— Круто, — останнім радіє Уле.
Цікаво, чи Іне любить танцювати? Ніколи раніше про це не задумувався.
ЩОСЬ ЗОВСІМ ІНШЕ
— Дванадцять разів, — каже Іне.
Ми подякували родині Уле за мандрівку, помахали на прощання руками й ось простуємо додому, кожен зі своїм пакетом з мокрими купальниками.
— Що — дванадцять разів? — не зрозумів я.
— Обіймалися, — пояснює Іне. — Так і повинно бути між батьками.
Я киваю. Мабуть, так і повинно бути.
— І три поцілунки. Щонайменше, — веде далі Іне.
Я розумію, як її надихнули батьки Уле. Бо ж Іне має кузину, котрій треба допомогти.
— А що в тебе? — дивиться вона на мене. — З’явилися якісь ідеї?
Я розумію, що мушу сказати все, як є. Що тато більше не хоче сюрпризів. Тобто проект «Вирівняти татову вісь» закінчився. Разом з астрономічним балансом.
Раптом я відчуваю, що трохи аж злий на батьків Уле, які сидять собі на пледі й весь час щасливі. Не всі так можуть. Або не хочуть.
І не всі можуть бути сенсом життя.
— Я здався, — зізнаюсь я.
Якусь мить триває тиша.
— Що? — питає Іне.
— Оте з жінками, — я намагаюсь говорити недбало, копаю на дорозі камінець, якого там нема.
Іне мовчить.
— Я ж спробував, але нічого з того не вийшло.
— Не вийшло? У світі існує багато жінок.
— Звичайно, — погоджуюсь я. — Але я більше не вірю в кохання. Кохання для людей, які сидять собі на килимку. Для таких, як батьки Уле. Вони ніби народилися для нього.
Я замовкаю і думаю про великі вуха й гидких каченят, про обвислі «кінські хвости» й коробки з-під піци під кухонним столом.
— Якщо ти не народжений для цього, то нема чого й рипатися, — кажу я з невпевненим смішком.
— Дурень! — відрубує Іне. Дуже тихо.
Я дивлюся на неї — чекаю, що вона засміється, як завжди, коли обзиває мене дурнем. Але вона не сміється. Натомість потуплює погляд у землю і пришвидшує крок.
— Що ти маєш на увазі? — питаю.
— Що ти — дурень.
— Чому? — я намагаюся зазирнути їй в очі.
— Бо отак просто здатися — це боягузтво.
— Боягузтво? — я задумуюся над словами Іне, але це не так просто, коли доводиться її наздоганяти. — Гаразд! То й що?
— Боягузтво, — вперто повторює Іне. — Не можна просто… — вона замовкає на півслові, копає камінець, який справді лежить на дорозі.
— Та чому ж? Це — мій тато! Тож я можу вчинити з ним, як захочу, не тобі тут злитися!
— Не можна просто…
— Що просто? — серджусь я.
Раптом Іне зупиняється і дивиться мені у вічі. Очі її темні й злі, і ще в них щось, чого я не розумію.
— …відмовитися від кохання! — голос Іне зривається. — Не можна так вчинити!
— Ще й як можна! — відрізую я так само злісно. — І тобі до цього зась! Ти й так маєш двох батьків і таке інше!
Іне далі впивається в мене поглядом; якби я її не знав, то подумав би, що вона ось-ось заплаче. Вона довго стоїть, голосно дихає, ніби наготовлюється до чогось, та, зрештою, твердо цідить крізь зуби:
— Ти коли-небудь думаєш ще про когось, окрім себе?
А тоді різко відвертається від мене й біжить геть.
Я стою, стою, дивлюся їй услід. Мені зціплює горло. Я не можу ковтнути, довго-довго.
Що це було? І навіщо?
Погано повівся? Ні. Тільки й сказав, шо вона має двох батьків, а це ж ніяка не новина. І сказав, що зневірився у коханні. Але це не її справа. І все ж на душі так, мовби я її скривдив. Бо її поведінка дуже незвична.