— О, чудово, — кахикаю я. — Велосипед класний. Лише трішки проколов… гуму.
ЖІНКА-МРІЯ У ЛІСІ
— Чи класний твій тато? — перепитує Іне.
Ми їдемо на велосипедах додому. Іне здивовано дивиться на мене.
— Я маю на увазі, — намагаюсь пояснити я, — якби ти була дорослою жінкою, як би ти його оцінила за шкалою привабливості?
Іне на хвильку замислилася.
— Десятибальною? Ну… десь на восьмому місці.
Я звів угору брови.
— Так мало?
— Дев’ять було б уже занадто. Sorry…
Чудово… У мене його гени. Усе ясно: вочевидь, вирости красенем мені не судилося. І знову дякую! Більше знати й нема потреби.
— Про що ти думаєш? — питає Іне.
— Ні про що…
Будинок Іне стоїть на вершечку пагорба. Він найбільший. Вона — єдина дитина у великому будинку зі скульптурами в саду й латунними штучками на дверях. Це тому, що її батьки мають силу-силенну грошей. Її мама адвокат.
Іне каже, що я теж цілком певно можу стати адвокатом, бо вже зараз, коли говорю, їй здається, ніби вона слухає новини по телевізору. Хтозна, чи це комплімент.
— Почекай хвильку! — командує вона.
Я чекаю, доки вона знову вийде з дому. Іне виходить з чимось схожим на каталог.
— Це мамин, — каже вона. — Але, думаю, можеш собі позичити.
Я дивлюся на книжку, читаю. «Вечірня школа», — написано на обкладинці, а нижче: «Вечірні курси та гуртки». Жінка з пензлем у руках і чоловік з вудочкою. Я запитально дивлюся на Іне.
— Йому просто необхідно вийти між люди, — каже Іне.
Я можу їхати, стоячи на педалях, усю дорогу аж донизу, до наших багатоповерхівок. Ми з татом мешкаємо в трикімнатній квартирі на першому поверсі. На дверній табличці написано: «Тут мешкають Пол і Антон». Та ось цієї миті, коли заходжу й скидаю в коридорі наплічник, у помешканні лише Пол. Тобто тато. Сам. Чомусь раніше це мені ніколи не спадало на думку.
Тато дивиться телевізор.
— Піца в духовці, — каже він.
Я відсуваю набік дві порожні картонки з-під піци, купку листів і гепаюся на канапу поруч з татом. Розмова чоловіків. Тата й сина.
Тато:
— То як?
Я:
— Нормально.
Ми викладаємо ноги на столик. Трохи пахне брудними шкарпетками й ледь пригорілою піцою. Та все ж ліпше, ніж вести бесіди про проколоті шини й гумкові нещасні випадки.
— Гарний був день? — цікавлюсь я.
— Гріх жалітися.
Тато приносить піцу, відрізає найбільш пригорілі краї.
Ми їмо й дивимося передачу «Довкола Норвегії». Про одну жінку, яка живе в лісі, і чоловіка, який так любив плести на шпицях, аж потрапив зі своїм плетивом у Книгу рекордів Ґіннеса. Що кому подобається…
Я крадькома поглядаю на тата. Так ніби збоку, ніби на незнайому людину. Чоловік, сорок років, видуті на колінах штанини, легка неголеність, волосся зв’язане в обвислий кінський хвостик. І хоч як мені не хочеться, мушу визнати: Іне знову заробила очко.
— Тату? — озиваюсь я. — Ти колись мав хобі?
Хитає головою.
— Не мав часу. Треба ж було про тебе дбати.
Якийсь час я мовчу, а тоді знову озиваюся.
— А якби ти не мав мене, тоді як?
Тато куйовдить мені чуприну й сміється.
— Тоді б я жив з жінкою-мрією у лісовій хатинці. Слухав пташині співи й плів трикілометровий шалик.
Три кілометри. Як може змінитися світ усього лиш за одну коротку добу.
Ще вчора вранці я був майже звичайним собі хлопцем. А сьогодні — нещастя з депресивним татом. Який думає про жінку мрії. У лісі.
Не так давно я бачив документальний фільм про самців у тваринному світі. Запекла конкуренція, у якій кохана дістається лише найкращому. Деякі труть задніми ногами ствердлі лона, інші надуваються, як повітряні кульки. Гм, важко бути самцем.
І чоловіком, який лише на восьмому місці по десятибальній шкалі, — теж.
Та принаймні я тепер знаю, чого він прагне. І тут мало зчепитися мізинцями, щоб бажання збулося.
Увечері я довго сидів на самоті в своїй кімнаті. Гортав та й гортав каталог, повнісінький пропозицій різних корисних курсів і хобі. Манікюрний дизайн і живопис на шовку. Курси судноводіїв і риболовля на мух. А ще альпінізм. Ні, це точно не годиться. Тато має страх висоти, йому паморочиться в голові навіть на драбинці, коли він чіпляє штори.
«Ні, — думаю я, — татові потрібні курси, де немає конкурентної боротьби. Ніяких затятих рибалок поруч чи качків з витатуйованими якорями на біцепсах. Треба щось таке, що йому подобалось би. І купа жінок навколо».