Бо ж, звісно, телефонувала Улла. Не в тому місці й не в той час, як завжди.
— Е-е… так… — белькочу я. — Я саме хотів… набрати собі ванну.
— Ага, — регоче Улла. — З пелюстками троянд?
— Так, а що? — прокашлююсь я. — Мені подобаються такі… трохи настроєві моменти.
Я аж сам кривлюся зі своїх слів. Улла вже, мабуть, не просто підозрює про мої дивацтва. Вона абсолютно впевнена, що я дивна дитина.
Улла далі сміється.
— Та вже добре… Я просто подумала, що це татів номер телефону. У «Жовтих сторінках» він записаний під татовим іменем.
Story of my life. Я уже й не знаю, скільки разів мені телефонували татові клієнти, цікавлячись сухими туалетами й сечовивідними шлангами. П’ятдесят чи більше…
— Під татовим іменем записані два номери, — зітхаю я. — Один з них — мій. До того ж тата немає удома.
— Гаразд, — каже Улла. — Я подзвонюю пізніше. У церкві має відбутися цікава зустріч. Для батьків підлітків. Хотіла б повести туди твого тата.
Для батьків підлітків? Але ж Улла не має малих дітей. Ані підлітків, зрештою.
— То коли він повернеться? — запитує вона.
— Не знаю, — кажу я, і це правда. — Тато в «Плазі».
— Он як?
У голосі зацікавлення. Вона не може знати, що в «Плазі» був робочий семінар, на якому говорили про туалети й каналізацію. Мені раптом страшенно захотілося, щоб Улла подумала, ніби він у готелі з жінкою. Яка цілком здатна її відлякати.
— Що він там робить? — питає вона.
— Побився, лежить… розбитий, — відповідаю я.
Усе правда. Окрім «розбитий». Фраза зависає в повітрі, і я не кваплюся щось пояснювати. Хай Улла добряче розхвилюється, чому це тато лежить і побився. І з ким.
— Я подзвонюю пізніше, — каже Улла. Дуже коротко.
Ні тобі «прощай навіки», ні чогось іншого, що зародило б у мені надію. Ой, ні, Уллу, видно, не так легко налякати дамами, які, ймовірно, б’ються з татами у «Плазі».
Вочевидь, вона мені не повірила. Я це можу зрозуміти.
На жаль, так воно є. Щоб Улла відлякалася, вона мусить на власні очі побачити татову даму. Іншого виходу, окрім оголошення, не існує.
Трудність у тому, що Улла не така вибаглива й вередлива, як лосиха.
IF YOU OBEY ALL THE RULES
Тепер уже я залишаю татові записку.
Сьогодні уроки в школі починаються дуже рано. Гарного дня. Антон.
Тато ще солодко спить, коли я вислизаю з дверей. Він не спав би, якби знав, що я задумав.
З його канцелярськими кнопками в кишенях.
О такій ранній порі в супермаркеті «Rema», на щастя, ще мало людей. А ті, що прийшли, дуже заклопотані. Мені це дуже підходить, не хочу, аби хтось звертав на мене увагу. І все ж я нервую. Щоб відволікти увагу, спершу купую льодяники від болю в горлі. Ніколи не знати наперед, коли заболить горло.
Потім з байдужим виглядом проходжуюся перед дошкою оголошень, щонайменше тричі, читаю почеплені там папірці. Справді, дуже багато пропозицій. Анна радо вимиє ваш дім, Бйорк навчить йоґи, Заріта зможе зазирнути у ваше майбутнє, а заодно почистити карму.
Але ніхто не пропонує сорокалітнього чоловіка.
Досі ніхто не пропонував. Я зиркаю праворуч, потім — ліворуч і наважуюся.
Відкриваю наплічник, виймаю аркуші й чіпляю їх на дошку з таким неймовірним спритом, аж сам собі дивуюся.
Серце гупає. Я роздивляюся своє творіння. «Розклад на тиждень для 7-Б», написано там. І норвезька, і математика. Розклад на тиждень для 7-Б???
Я стиха лаюся, зриваю розклад з дошки, знаходжу те, що треба. У скаженому поспіху завішую половину Заріти й добрячу частину йоґи Бйорк. Нишпорю в кишені за ще одною кнопкою, щоб причепити папірець на віки.
І раптом чую:
— Привіт, Антоне!
Я так рвучко висмикую руку з кишені, що все, що там було, висипається на підлогу. Та я не дуже тим переймаюся.
Натомість щосили напускаю на себе буденний вигляд. Мовби чекаю на когось і, нудячись, знічев’я розглядаю дошку оголошень.
Бо за спиною у мене стоїть тато Іне, з текою під пахвою і дуже дивним виразом обличчя. Я не дуже добре його знаю, бо зазвичай бачу лише в гаражі, коли він миє три свої автомобілі, і все ж — який дивний у нього погляд.
Тато Іне дивиться на підлогу, потім підводить очі на мене.
— Що це ти тут робиш? — питає він.
— Я просто… досліджую… — кажу я, витріщившись на плакати.
— Досліджуєш? І що ж ти досліджуєш, дозволь поцікавитися?