— Ми ще й у гру гратимемо. «Правда чи дія», — радісно повідомляє Уле, сподіваючись такої ж радості й від мене.
Але я щось зовсім не радію.
— «Правда чи дія»? — перепитую я. — Хто таке придумав?
— Вільде й Сара.
Не сподівався від них.
Доки я відмикаю велосипед, повз мене проходить Кевін. Він начеб ненароком штурхає мене своєю неймовірно крутою шкільною торбою.
— О, Speedo! Гарний був день? — питає він.
Я не маю бажання йому відповідати. До того ж терпіти не можу ту прозиванку. Але Кевіну й байдуже, він криво усміхається і застрибує на свій велосипед.
— Уже не дочекаюся послухати вашу доповідь, — хихоче він.
Доповідь! Ще тільки цього нагадування мені бракувало. Я розлючено мружуся йому вслід і щиро сподіваюся, що шматок туалетного паперу досі в його кишені.
Багато хто пам’ятає свій перший в житті танець.
Я ж маю велику надію, що зі мною цього не станеться. Звісно, Уле мій друг і мені дуже потрібна його наука, але якщо вже згадувати танець, то ніяк не найперший: Уле і я, у моєму помешканні — тупцяємо у вітальні між телевізором і обіднім столом.
По-перше, Уле щойно зжував шматок макрелі в томаті і заївся томатним соусом.
А по-друге, він навчився лише чоловічої ролі в парі. Отже, мені відведено роль дами. Дуже сподіваюся, що на святі в Уле ця роль мені не згодиться.
— Поклади мені руку на плече, — видихає на мене макрельні випари Уле.
Я вагаюся.
— Мене, власне, більше цікавлять ноги, — кажу я. — Як їх переставляти?
— Клади руку! — велить Уле і кладе мою руку собі на плече.
Відчуття дурнувате. А коли він обіймає мене за стан, стає ще дурнуватіше.
— Якщо є бажання, то можна ще й щоками притулитися, — пояснює Уле.
— Цього вчитися не обов’язково, — кажу я.
— Ні, з дівчиною значно приємніше тулитися щоками.
— Обійдемося без щік, — полегшено зітхаю я.
Ми тупцяємо повз телевізор і прямуємо до комода.
— Тато каже, що з дамами треба бути галантним, — пояснює далі Уле.
— Окей, — киваю я.
— Бо дівчата найбільше люблять галантних кавалерів, каже тато.
«Гм, — думаю я. — Цікаво, чи тато Уле орієнтується у нинішньому молодіжному середовищі? Хіба дівчата люблять галантних? Скоріш, віддають перевагу бундючним альфа-самцям».
— Як думаєш, у мене можливо закохатися? — зненацька запитую я, бо, як правило, я милий і галантний, принаймні мені так здається.
— Ні, — заперечує Уле. — Я б нізащо не закохався.
Я зупиняюся, як укопаний.
— Та я не хочу, щоб ТИ в мене закохувався!
— І я не хочу в тебе закохуватися.
— А хтось інший? — допитуюся.
— Хто?
Уле тугодум, коли йдеться про абстрактні речі.
Я знизую плечима.
— Та будь-хто…
Уле довго думає.
— Ні, — нарешті відповідає він.
Я зітхаю і знову кладу руку йому на плече. І думаю, що, певно, мені судилася доля Місяця: смуток і самотність. Доля хлопця, який собі кружляє і притягує лише диваків. Астронавтів, вовкулак і подібних…
— Ні, не будь-хто, — раптом озивається Уле, мало не зваливши мене на торшер під вікном. — Лише Іне…
СОНЯ З СУЛЬВІКЕНА
Радість ніколи не триває довго. Наступного дня Іне всю першу перерву стоїть і балакає з Кевіном і навіть кілька разів сміється. Пан і пані Досконалість. Є чого скиснути. До того ж її підвозили до школи. Можу побитися об заклад, що й Кевіна з собою прихопили.
Коли дзвонить дзвінок на урок, я проходжу повз них, не вітаючись. Однак Іне біжить за мною.
— Хтось написав? — схвильовано питає ще здалеку.
— Єп-п! — кажу коротко.
— Прочитай!
А що Іне покинула Кевіна стояти самотою, я зупиняюся, чекаю на неї.
Виймаю мобільний і читаю повідомлення, яке надійшло вчора ввечері, коли я лишень ліг у ліжко. Ось воно: «Жінка, 38 років, радо з тобою зустрінуся. Люблю музику, фільми й мандри на природі. Сподіваюся на твою відповідь. Соня з Сульвікена».
— Соня з Сульвікена, — Іне немов смакує ім’я. — Гарно звучить. Ще хтось?
Я хитаю головою.
— Треба, мабуть, дати їм трохи часу, — кажу я аж наче трохи благальним тоном.
Бо страшенно боюся татового невдоволення ще одним небажаним сюрпризом.
— Трохи… — повагавшись, погоджується Іне. — Але не багато. Улла дуже ефективна…
Десь під кінець уроків пищить ще одне повідомлення. Від Беати, яка захоплюється астрологією та індійською кухнею. А близько четвертої години одне за одним приходять ще три смс-ки: від консультантки з інтер’єру Сів, від особистої тренерки Сірі та від Ґру, яка має собаку.