У кінці дороги видніється дім Уле. З надувними кульками на воротах. Я відчуваю, як поколює в животі.
— Що це за запах? — раптом питає тато.
— «Joop», — кажу я.
Бо ж набризкав по чотири пшики в свої черевики. А шкарпетки, на відміну від мене, у душі не побували. І це дедалі відчутніше.
— Ага! Ну, хай щастить! — каже тато, випускаючи мене з авта перед будинком Уле. — Але дивись, без витівок, — хихоче він.
Аякже! І це каже тато, за яким ніколи не ходила слава бешкетника. Гени не ті.
«ПРАВДА ЧИ ДІЯ»
Удома в Уле ніхто не дзвонить у двері. Як і в себе вдома, я відчиняю двері, скидаю в коридорі черевики. Але раптом завмираю. Знову відчиняю двері, виставляю черевики надвір. Своїми пахощами вони можуть будь-кого нажахати.
— Антоне, я тобі зайняв місце!
Уле у вітальні вже розсаджує гостей за стіл. Кур’єр щойно привіз піцу. Над столом — хаос рук, усі намагаються вхопити собі ласий шматок.
Уле широко мені всміхається і плескає долонею по столі біля себе.
— Сідай тут! — каже він гордо.
Я розумію його наміри. Він запланував танцювати з Емілією, тому її картка лежить навпроти нього. А я, на його думку, мав би сидіти навпроти Іне, бо ж захочу потанцювати з нею.
Важко передбачити, чи вона теж матиме таке бажання. Іне сидить, задумливо насупивши чоло й, здається, навіть не помічає моєї появи. Але вона причепурилася, почепила у вуха сережки.
«А я тут напахнився, — думаю я. — Та ще й так невдало». Я запихаю ноги якнайдалі під стіл.
Емілія теж причепурилася. Густо наклала блакитні тіні на повіки й підмалювала рожево губи. Гарніше, ніж засохлі молочні вуса, але не набагато. Та Уле начеб подобається.
Після п’яти піц, двох раундів настільної гри, де треба вгадати, що намалював партнер, і трьох кока-кол, приходить тато Уле з чіпсами. Три велетенські полумиски. Один ставить перед нами, однією рукою обіймає за плечі Уле, другою — мене.
— Усе добре, хлопчики? — усміхається він.
Ми киваємо. Він підморгує і каже:
— Скоро почнуться танці.
Тато Уле має дуже веселий вигляд. Він справді любить гучні забави. А я думаю, як Уле пощастило з таким татом. І все ж: жодний тато на світі не допоможе Уле танцювати з тією, з якою він мріє. І нічого з цим не вдієш…
Тієї миті я помічаю, як Емілія надто довго дивиться на мене. І наче підморгує. Не Уле, а МЕНІ. Двічі. Можливо, й тричі.
Емілія стає трохи дивною. Будемо сподіватися, що їй просто потрапило щось до ока.
Згодом, коли батьки Уле відсунули стіл, щоб звільнити місце для танців, більшість гостей збилися під стіною. Неприродно скромні й незвично мовчазні. Мабуть, не лише я сушив собі голову тими танцями.
А ось Вільде й Сарі зовсім не до нас. Вони стоять у кутку біля канапи й грають на пальцях у «камінь, ножиці, папір». Сумніваюся, що за мене…
— Направду, нічого не розумію.
Це — Іне. Вона вже не витримує «підпирати стіну» й підходить до нас з похнюпленим виразом на обличчі. Тепер, коли всі вийшли з-за столу, я бачу, що вона в сукенці. Іне в сукенці — це завжди така несподіванка! Мої щоки знову починають пашіти.
— Мені не дозволили заночувати, — пояснює вона, наморщивши чоло.
— Чому? — питає Уле.
— Не знаю… Тато лише сказав, що про це ЗОВСІМ не може бути й мови!
— Дивина! — кажу я.
Але вже за кілька секунд думки навалюються у мою голову. Я додумуюся до того, що «ЗОВСІМ не може бути й мови!» зовсім не дивне. Я навіть починаю розуміти тата Іне. Неприємне відчуття, що тут замішані кондоми. Оті, що вивалися мені з кишені перед дошкою оголошень у «Rema».
Іне зітхає.
— Не уявляю, що на нього найшло.
Я мав би розповісти Іне, що її тато зовсім не темряви боїться. І про кондоми в супермаркеті мав би розповісти. Але я знаю, що до цього не дійде. Ніколи. Бо тоді все зміниться. Назавжди. І буде дуже важко запросити Іне потанцювати зі мною.
— Що за запах? — раптом питає Іне.
Я дивлюся на свої ноги. І розумію: хай мої черевики й стоять на сходах ґанку, це мене аж ніяк не рятує.
— «Joop», — кажу я.
— «Joop»?
— Парфуми після гоління, — зітхаю я. — Побризкав шкарпетки.
— Трохи дивне застосування…
Я з нею погоджуюся. Хоча напахчені шкарпетки могли б іноді стати добрим помислом. Для тата, наприклад.
— Я подумав, що гарно було б пахнути парфумами на святі.
— Непогана думка, — каже Іне, махаючи рукою перед носом.