— Ніхто не помилка, — кажу натомість, я ж мастак брехати. — До того ж бути помилкою — це одне, а допускати помилку — зовсім інше.
Ого, нівроку! Я аж повторюю подумки свою фразу. Іне таки має рацію: іноді я говорю, як старий філософ. І аж трохи пишаюся собою. Мій язик, мабуть, мудріший за мозок.
Раптом Уле каже таке, чого я від нього ніколи не чув.
— Знаєш, я трохи інакший…
Зненацька я наче шпортаюся. І старий філософ у мені шпортається теж.
Бо Уле знає, що він інакший. Дивно про таке думати. І дуже важко щось відповісти.
— Більшість людей інакші, — кажу я.
— Не такі інакші, як я, — наполягає Уле.
Якусь мить я мовчу.
— Що з моїми вухами? — питаю.
Уле дивиться на мої вуха.
— Вони великі.
— Так, великі, а ще — інакші. Важко знайти інакшіші вуха. Тому тобі годі зі мною змагатися.
— Я не вуха мав на увазі, — заперечує Уле.
— Я знаю…
Настає невеличка пауза.
— Я мав на увазі помилку, — знову озивається Уле. — Бо хіба людина не стає помилкою, коли вона інакша?
Я мушу подумати. Думаю довгенько. Бо хочу придумати гарну відповідь. І це ж треба, що старий філософ замовк у мені саме зараз!
— Ну, тоді ти такий, як грибок, — бовкаю я.
— Грибок?!
— Ага, пеніцилін.
Я переказую Уле почуте від Сіґне Сальвесен. Про те, що пеніцилін був доброю помилкою. Став ліками, які щороку рятують тисячі людських життів.
Уле дивиться на мене. Усміхається.
— Я люблю гриби.
— Я знаю…
Трохи подумавши, говорю далі. Більше сам до себе.
— Якщо змінювати чиєсь життя на краще, то в цьому є сенс.
— А я змінюю чиєсь життя? — Уле дивиться на мене з надією в очах.
— Звичайно!
— Як?
— Ну, наприклад, береш булочки на шкільну перекуску. Це багато змінює у нашому з Іне житті.
— Справді?
— Звичайно! Іне вмерла б від своєї здорової їжі, якби не ти. А я — від своїх хрустких хлібців…
Уле усміхається. А мені веселіє на душі. Принаймні трішечки.
— Антоне? — голос Уле звучить сонно.
— Що?
— Ти добрий друг.
З тими словами він загортається у свою квітасту ковдру й засинає.
Але не я. Я лежу й думаю. Про те, що добре було б, якби Іне ночувала з нами. І якби все склалося, як завжди, вона б теж зараз не спала. Ми розмовляли б і сміялися до глибокої ночі.
А тепер я не маю з ким поговорити. Якось так. Цікаво, чи все добре між нами ще повернеться? Бо після нинішнього вечора уже ніколи не буде так, як колись.
Після нинішнього вечора слово «закоханість» завжди стоятиме між нами. Такі слова можуть геть усе зруйнувати.
Я довго втуплююся у стелю. Слухаю, як дихає Уле й цокає будильник.
Якоїсь миті, перед самим засинанням, я раптом розумію: Я ЗАКОХАНИЙ. У свою найближчу подружку. Але не маю ніякогісінького шансу.
«МІСЯЧНЕ СЯЙВО»
Клас заспокоюється. Усі, крім мене. І крім однієї моєї ноги. Вона живе своїм окремим життям, як я й передбачав. Дуже дивно, що стресувати перед виголошенням доповіді про кондоми починає саме ліва нога. Цікаво, правій теж страшно?
Я обводжу поглядом клас. Коли ми проводили свою репетицію читання доповіді в класі для групових занять номер шість, я боявся вісьмох порожніх стільців. Тепер їх тридцять. І на кожному по одному учню.
Ми з Уле добре підготувалися, не цього я боюся. Під стіною стоять плакати для ілюстрації доповіді, у відповідній послідовності. Про це ми подбали ще перед першим уроком. Уранці в ванній я розігрівав голос вправами, яких навчився від учителя музики. Аж тата налякав, і він довго грюкав у двері ванної. Коли я пояснив йому, що готуюся до дуже неприємної для мене доповіді, тато лише сказав:
— Уяви собі, що всі слухачі голі. Тоді буде не так страшно.
«Ага, — думаю я тепер. — Уявляти голими однокласників мало приємності. Особливо тоді, коли доповідь про кондоми».
Ларс плескає в долоні.
— А тепер просимо до пекла Уле й Антона! — оголошує він. — Прошу, хлопці!
Клас пирхає сміхом. Оскар свистить, Кевін штурхає сусіда. Ми можемо починати.
Я глибоко вдихаю, набираю повітря аж до живота, як радив учитель музики. Результат зовсім не такий, як треба: я ледь стримую відрижку.
— Ми розкажемо вам про контрацепцію, — починаю я. — Спершу поговоримо про кондоми.
Прекрасно. Пан Кролик тут як тут. Він ніколи не зраджує.
— Кондом — бар’єрний метод, який не дає сперматозоїдам дістатися до яйцеклітини, — пищу я.