Стильний чоловік дивиться на неї.
— Е-е… напевно… — відповідає він, але не ствердно, а з запитальною інтонацією.
Дама йому всміхається.
— Це я, Беата, — каже вона й сідає поруч. — Та, що захоплюється астрологією та індійською кухнею.
Дама нервово хихоче.
Беата. З мого списку. Я розумію, що вона подумала. Що стильний чоловік — мій тато. Бо ж мій тато запросив її на приємну зустріч на Малій сцені. Бо шукає собі кохану.
Такого перебігу подій я не передбачав. І уявлення не маю, як вчинити далі. Тому принишк і тихенько сиджу.
— Он як, — відповідає трохи розгублено чоловік; він же не здогадується, що його вважають шукачем кохання. — Індійська кухня… Цікаво…
Він, можливо, й любить індійську кухню. Але зараз його цікавлять лише дачні туалети. Тож чоловік барабанить пальцями й замовкає.
Беата озирається.
— То… — питає вона з надією. — Що тут відбуватиметься?
Чоловік здивовано дивиться на неї.
— Почекаємо й побачимо.
Беата, певно, сприймає його слова за обіцянку чогось надзвичайного.
— Он як, — підморгує вона. — Сюрприз? Саме так і було написано в моєму гороскопі, — каже змовницьким тоном. — Що на мене чекає несподіванка. Сьогодні…
Стильний чоловік лише спантеличено дивиться на неї, не знає, що йому казати, й далі барабанить пальцями.
Беата озирається.
— А ВОНИ що тут роблять?
Зал поволі починає заповнюватися. П’ятеро жінок сидять окремо одна від одної, і щонайменше троє з них мають трохи розгублений вигляд.
— Вони? — перепитує чоловік, оглядаючись. — Те саме, що й ви, гадаю. І всі решта.
— Усі решта?
Я бачу, як Беата трохи напружується.
— Думаєте, вони всі прийшли сюди на запрошення?
Чоловік сміється, трохи аж наче зверхньо.
— Звичайно! — каже він, не підозрюючи, як усе руйнує. — Що іще можна тут робити у четвер увечері?
Беата глибоко вдихає. Затримує трохи дихання. І я щосили сподіваюся, що вона з тих жінок, котрих від образи просто заціплює.
Однак Беата виявляється зовсім не сумирною істотою.
— Звичайно?! — кричить вона. — То ви вважаєте, що це порядно?
Чоловік ошелешено витріщається на неї. Куди й поділася вишуканість, він нервово вовтузиться на стільці й розгублено кліпає очима.
Зате Беата скаженіє. Підведені чорною тушшю очі звужуються до маленьких щілинок.
— Повний зал жінок, так?! Щоб поглумитися над ними?
Чоловік безпомічно роззирається навсібіч. Уже й пальцями навіть не барабанить.
— Поглумитися? — перелякано перепитує він.
Беата ще на октаву підвищує голос, обводить поглядом зал.
— Дами! — верещить вона. — Цей чоловік — свиня! Щоб ви знали!
І лиш війнула подолом червоної сукні з дверей. Гороскоп справдився! Сюрприз вдався!
Стильний чоловік кинувся у туалет. Може, блювати. Хтозна…
Я роззираюся залом. Дами з мого списку сидять розгублені, вражені звинуваченням чоловіка у свинстві. Але ніхто не встає і не йде геть. Неймовірно.
Здається, я вирахував, хто з них Ґру. Одна дама в першому ряду тримає у торбинці собачку.
За дві хвилини до четвертої ще дві жінки сідають переді мною. Одній на вигляд шістдесят, вона має обвислі груди. Друга значно молодша.
— Ви теж отримали запрошення? — питає молодша.
Вона почувається невпевнено. Дуже засмагла шкіра, з-під коротких рукавчиків блузки випинаються міцні м’язи. Мабуть, Сірі. Ота, що особистий тренер.
— Так, — відповідає старша жінка. — Він обіцяв продемонструвати всяке-різне. Маю великі очікування…
Ага, старша — потенційна клієнтка тата, здогадуюсь я. Цікавиться зручним туалетом для літньої хатинки. Бо відповідає легко й невимушено.
Сірі дивиться на неї.
— Усяке-різне? — перепитує вона. — Скажіть мені, що це за локація? — цікавиться вона, розглядаючи зелені оксамитові завіси на сцені.
— О, цей зал винаймають для різних святкувань, — пояснює дама з обвислими грудьми. — Або показів.
— Тобто місце для публічних виступів?
У голосі Сірі вчуваються налякані нотки. Вона здивовано міряє поглядом сусідку.
— Яких лише зацікавлень не мають люди, — киває старша дама, посміюючись.
Я затуляю обличчя долонями. Татові доведеться залагоджувати купу непорозумінь, коли я йому розповім, що й до чого. Найліпше було б, щоб він вийшов на сцену й розповів усе, як є. Що має сина, який дуже хоче йому допомогти. А натомість заварив несусвітню кашу.
Я озираюся, кручу головою на всі боки. «Може, в тата закреп, — думаю я. — Може, публіці надокучить чекати, і всі розійдуться. Можна ж такого сподіватися?»