Такі, як я, котрі мають заледве пару чорних волосків там, де в інших розрослися хащі, бояться м’яча і є найнижчими в класі; такі, як я, котрі на уроках фізри перебувають десь на одній лінії з естрогеном, заблукали в неправильному світі.
І все ж наш вчитель фізкультури готовий підтримати навіть таких, як я, на кожнісінькому уроці.
— Ми всі здібні в ЧОМУСЬ, — каже він, коли мене обирають останнім у команді. — Хай ти й не маєш довгих ніг і не вмієш швидко бігати, зате маєш інші переваги.
Гм… Не знаю, чи великі вуха аж така перевага, але на фізрі вони аж ніяк не допомагають.
Зате я дуже здібний, коли йдеться про стратегію. Щоб якнайбільше скоротити собі урок фізкультури, я намагаюся в роздягальні переодягнутися останнім. Поволі й ґрунтовно розшнуровую черевики, тоді як решта хлопців уже давно готові мчати в зал і забивати всі свої голи.
Зазвичай я ніколи не потрапляю у поле чиєїсь уваги, але ось саме сьогодні Кевін відверто витріщається на мене, доки я стягую з себе джинси, щоб влізти в спортивку.
І раптом до мене доходить. Тато забув випрати одяг. Уранці я не знайшов у своїй шафі жодних чистих трусів. Інстинктивно затуляючись, я щосили складаюся ледь не вдвоє, але надто пізно. Мене викрили.
Тато вважає, що мати сина, який повільно росте, певним чином вигідно. Він не любить ходити по одежних крамницях, тож йому дуже підходить, що я не часто виростаю зі свого одягу. Тому у шафі лежать речі, які не мали б там лежати, хоч вони й досі ще на мене налазять. Наприклад, піжама з Суперменом і плавки з морськими зірками. І ось сьогодні вибору мені не залишилося.
— Гей, Speedo-труселі! — кричить Кевін так голосно, що його, певно, чути в найдальших закапелках дівчачої роздягальні. — Причепурився?
Я корчу таку собі «дуже-потішну» гримасу, і вона ніяк не злазить з обличчя.
— Антон одягнувся для своєї доповіді, — хихоче Андреас.
— А що спільного має speedo з естрогеном? — квакаю я, невимушено, як тільки можу.
— З естрогеном? — перепитує Кевін. — Хіба Уле тобі не казав, що ми помінялися темами? Уже й Ларсові повідомили, до речі. Ви двоє тепер будете готувати доповідь про контрацепцію, — задоволено шкіриться він.
Уле теж шкіриться. Я кидаю на нього лютий погляд, він насуплює чоло, а я знову відчуваю докори сумління.
— До речі, «естрогеном» я помінявся далі — з дівчатами, — усміхається Кевін.
Десь усередині я відчуваю нестримне бажання зацідити йому кулаком або щонайменше плюнути словом, що починається на «f». Але я знаю, що ніякий «fuck» тут не допоможе. Точно не з уст напівголого хлопця в холодній роздягальні. Немає сенсу провокувати альфа-самця нашого класу.
I’m speedo-труселі.
СІҐНЕ САЛЬВЕСЕН
— Та плюнь на нього! — каже Іне.
Ми котимо возик між «молоком» і «сухими супами» і щойно викреслили зі списку «анчоуси». Ми з Іне на роботі, робимо закупи для старої Сіґне Сальвесен, яка мешкає поверхом вище.
Раніше за плату вигулювали її собаку. Але згодом Сіґне Сальвесен вирішила, що собак вона не любить, тож тепер купуємо для неї харчі.
Я зітхаю. Іне не розуміє всієї серйозності ситуації. Можна відразу попрощатися з надією, що вона ще раз завалиться у хлопчачу душову. Доведеться решту життя прожити з новою прозиванкою, ех…
До речі, Іне легко радити, щоб я плюнув на Кевіна, це ж не їй виголошувати перед усім класом доповідь на найнезручнішу в світі тему. Я виймаю з холодильника два йогурти з чорносливом.
— Я ж не можу плюнути на «контрацепцію», — кажу трохи заголосно.
Якась жінка з немовлям дивно озирається на нас від полиці зі знежиреним молоком.
Я стишую голос.
— А винуватий в усьому Уле.
— Він не навмисне, — вигороджує його Іне.
Я знову зітхаю.
— Та знаю… І все ж.
Уле завжди все чинить ненавмисне, от тільки воно боком вилазить.
Я злий не лише на Уле. Прав би тато спідню білизну частіше, мені не почепили б нову прозиванку. З іншого боку, тато депресує, а в депресивному стані не хочеться прати труси. Шкода його. Але я точно знаю, що настрій анітрохи не поліпшується, коли мусиш увесь день ходити в тісних плавках.
— Зумієш його трохи підбадьорити? — питає Іне, мовби прочитавши мої думки.
— Та-а-а… — з сумнівом кажу я, кладучи до возика пачку з рулонами суперм’якого туалетного паперу. — Як це, власне, робиться?
Іне замислюється.
— Може, купити йому ілюстрований журнал?
І ми купуємо «Ми чоловіки» за гроші Сіґне Сальвесен.