А найдивовижніше, що я збагнув: тато мав рацію. Я СПРАВДІ у доброму товаристві. Це правда.
Насамкінець переповім, що тато розказав мені про Всесвіт, після того як я увесь вечір провисів задом надвір з вікна Іне:
Баланс буває дуже різним. Дехто може втримувати рівновагу й в перекошеному стані. От як Земля. Вона досі має схилену вісь після зіткнення з Теєю. Земна куля кружляє у Всесвіті перекособочена, і їй це не шкодить.
Так навіть ліпше.
Бо якби Земля оберталася навколо своєї осі з Північним полюсом, розташованим вертикально, усе було б інакше. Ми не мали б пір року, білих ночей і зимової піврічної темряви, лижних прогулянок із гарячим какао чи довгих світлих вечорів з крихітними ніжно-зеленими березовими листочками. Тож усе на ліпше…
Але найдивніше ось це.
Знаєте, хто утримує Землю нахиленою? Хто з усіма цими гравітаційними штучками дбає, аби вона не випросталася і не перестала дарувати нам пори року?
Не Сонце, ні! Хоча воно велетенське, чудове й дуже практичне як не крути.
Це — той, хто виник внаслідок нещасного випадку. Той, хто був незапланований, міг би стати нікому непотрібним, але не став. Навпаки, став неймовірно важливим для Всесвіту! Не завдяки своїм заслугам, а завдяки лише самому своєму існуванню.
Місяць! Хто ж іще!