— Хе-хе, — хихочу я у відповідь.
Моє хихотіння може означати, що я маю на думці якийсь дуже «непокірний» вибрик. Або й ні.
Карл підморгує мені. Плескає себе по кишені. Припускаю, там лежить бляшанка з тютюном. На якусь коротеньку мить я теж пробую подриґати бровами, але в мене нічого не виходить, і я миттю відвертаюся до дошки.
Мені перехоплює горло, бо раптом усвідомлюю, що в мандрівку поїде роздвоєний Антон. Один — звичайний, який боїться вчинити щось неправильно й дружить з Уле. Другий — крутий, який обзиває вчителів порочними курдупелями. І жує тютюн.
— Survival of the fittest, — каже Уте. — Хтось про таке чув?
Починається урок природознавства, і догори тягнеться ліс рук.
Ніна так трясе рукою, що Уте дозволяє їй першій відповісти.
— Це означає, що виживає найсильніший, — випалює Ніна.
— Правильно, а можеш пояснити детальніше?
— Найсильніший б’ється з іншими й перемагає, а тому йому дістається самка. І дітки. Дітки потім теж стають сильними…
Цієї миті я не можу не думати про себе. Був би тато сильним і крутим, і я б таким виріс. Татова вина, що я коротун з великими вухами. І його батьків — теж.
— Отже, бути сильним вигідно? — веде далі Уте.
Ніна киває.
— Таким чином прогресує світ, — докидає з місця репліку Сіндре, не піднімаючи руки. — Найслабші програють і не мають пари. І дітей не мають. Тому погані гени зникають, а добрі зберігаються.
Сіндре закочує рукав светра й демонструє свої біцепси. А тоді сміється і додає:
— У нашій родині ми зібрали найкращі гени!
Останні слова він каже жартома, і всі сміються, та водночас розуміють, що саме так він і вважає. Такі, як Сіндре, мають право так вважати.
Уте якусь мить дивиться на нього.
— Що ж, звюриний світ може бути брютальним, — каже вона з жахливим німецьким акцентом. — Але природний відбір вплинув насамперед на розвиток життя на Землі, від крихітних одноклітинних організмів аж до людей. Ідеться, насправді, про мутації, тобто зміни спадкових факторів, які уможливлюють подібний розвиток.
Потім Уте демонструє нам фільм про появу життя на Землі і про Дарвіна, чоловіка, який зробив це відкриття, автора визначення «survival of the fittest».
Я сиджу й думаю про родину Сіндре. З найдобірнішими генами. І раптом дуже сподіваюся, що я на стадії мутації — перший у нашій родині родоначальник спадкового фактору з неймовірно великими біцепсами.
Я дедалі більше усвідомлюю, як важливо бути сильним. Бо лише сильні ВИЖИВАЮТЬ. Навіть Дарвін так вважає.
Після уроку я тягну час, щоб не з усіма вийти з класу. Найбільше тому, що мій олівець закотився під шафу, а ще трохи тому, що біля дверей на мене чекає Уле з книжкою про трутовиків.
Та скільки б я не зволікав, Уле вперто чекає. Зрештою, я здаюся і закидаю торбу на плече. Уте давно пішла, а в класі досі сидить за партою одна-єдина учениця, дівчинка з баскетбольного майданчика. Вона щось запопадливо тре, так шурує, аж голову в плечі увібрала. Коли ж я проходжу повз неї, миттю затуляє парту руками й відвертає голову.
Щось тієї миті падає мені в сам низ живота, бо я встигаю побачити напис на парті. Хтось там написав слово, а вона щосили намагається його стерти.
КАЛОРІНА — ось що було там написано.
ПРИРОДНИЙ ВІДБІР
Батьки Уле ще на роботі. Але в домі досі витають пахощі дріжджової випічки й затишку. Сьогодні я про таке думати ніяк не смію. Тому ми з Уле відразу спускаємося на підвальний поверх. Там чекає бігова доріжка й інші тренажери.
— То сильними стають від бананів? — питає Уле.
— І від сиру, — киваю я. — Якісні протеїни сприяють нарощуванню сильних і твердих м’язів.
Просто поясню: ми говоримо не про внутрішню силу, а про зовнішній її прояв.
— Rectus abdominis? — Уле зачитує пункт тренувального плану, який я уклав.
— М’язи живота — «кубики», — пояснюю я. — Потім перейдемо до біцепсів і мови тіла.
Програма дуже наповнена.
— Ще треба стояти задком до стіни, — раптом каже Уле.
Я ошелешено дивлюся на нього.
— Від цього стають сильними?
— Мама — так, — киває Уле. — Вона так стоїть, доки їй ноги не підкошуються.
Чесно кажучи, я в Уле часто бував, але ніколи не бачив, щоб його мама відпадала від стін. І раптом до мене доходить.
— Ти маєш на увазі стійку на зігнутих під кутом на дев’яносто градусів колінах?