Я наздоганяю її і раптом помічаю збоку, які довгі в неї вії.
Кутик губ смикається, але Кароліна вперто мовчить.
— Може, воно й прозвучало так, ніби я сказав, що ти… діжка…
Тепер Кароліна дивиться на мене. Часто моргає віями, верхня губа тремтить.
— То що ж ти НАСПРАВДІ сказав?
Я не аж ТАК часто брешу, хоча буває, і тоді брехня біжить поперед мене. Тобто випереджає мої думки.
— Я сказав не «діжка»… я сказав… «сніжка».
— Сніжка? — Кароліна здивована не менше за мене.
— Так.
Кароліна довго мовчить, і я відчуваю, що змушений пояснити.
— Ну, така собі сніжка, — кажу я і вже не можу зупинитися. — Чи, може, сніжинка…
Сніжинка! Господи! Що я плету?
Але Кароліну це вже, здається, не цікавить. Вона втягує голову в плечі й дуже пришвидшує ходу.
Я ж стою як вкопаний.
— Я дуже люблю сніжки. Щоб ти знала! — кричу їй навздогін, а про себе лаюся.
По-перше: хто називає дівчат СНІЖКАМИ? Ще й кричить їм таке вслід?
І найгірше: Кароліна тепер, мабуть, стовідсотково впевнена, що я хотів її подражнити. Удруге…
Коли я заходжу в клас, Кароліна вже сидить на своєму місці під вікном. У класі темно. Пер заслонив усі штори, викотив доісторичний телевізор з відеопрогравачем.
— Сьогодні подивимося кіно, — повідомляє він, вставляючи штепсель у розетку. — І я вам нарешті відкрию таємницю, який саме мюзикл ставитиме наша паралель. Комусь відома назва «Grease» або фільм «Бріолін»?
Звичайно, відома. Клас Іне й Мартіна вже давно знає цю таємницю.
Але… here we go… Пер оповідає.
Виявляється, це мюзикл про дівчину й хлопця, які влітку стали закоханою парою. А після канікул з’ясовується, що вони ходитимуть в одну школу. І тоді починаються проблеми. Хлопець потрапляє в дуже погану компанію хуліганів, а дівчина дуже чемна й старанна, дружить з дівчатками в рожевих сукеночках.
— Щось дуже дівчачий фільм, — голосно зітхає Сіндре.
Пер усміхається, ніби був готовий до такої реакції.
— Може, й так, і все ж цей мюзикл — наш осінній шкільний проект. До участі залучаються усі! Хтось у ролі акторів і танцюристів, а хтось працюватиме в групах, які готуватимуть костюми, реквізити, їжу або рекламу. Зрозуміло?
Народ відразу починає шепотітися. Особливо Ніна й Вікторія. Усі знають, що вони обидві ходять на танці.
Пер підвищує голос.
— Пропоную спершу подивитися фільм, а найближчим часом обговоримо ролі й усе таке інше.
Він вмикає фільм.
Мушу зізнатися: «Grease», тобто «Бріолін», — це аж ніяк не «моє»! Мюзикл загалом непоганий, але чому всім акторам за сорок, якщо їхні герої ходять до старшої школи? І що за ПРИБАЦАНІ зачіски?
Мені навіть нічого вдавати не доводиться: переглянувшись з Сіндре, я закочую очі.
І раптом згадую, що Іне хотілось би, щоб Мартіна взяли на роль Денні. Мені шпигає в серце. Бо ж тепер я знаю, хто такий Денні. У головній ролі — крутий, розбишакуватий хлопець. Коханий дівчини на ім’я Сенді з її рожевими подружками.
Ех, думаю я, Мартін дуже підходить на цю роль… на жаль.
Сам я нізащо в світі не попрошуся грати на сцені. Чи танцювати. Чи на будь-що інше.
Я ледь повертаю голову, щоб боковим зором бачити Кароліну. І розумію, що й вона нізащо не погодиться на подібне.
ЧОЛОВІК З ГРОМОВИМ ГОЛОСОМ
— Випадково проїжджав неподалік, — каже тато. — Хочеш зі мною на закупи?
Я повертаюся зі школи додому, роззираюся на всі боки, перш ніж пірнути в авто. Як же мені хотілось би, щоб тато відстриг свого кінського хвостика, перш ніж круті хлопці здогадаються, що він мій родич. А ще я трохи соромлюся нашого старенького «сааба».
Тато сьогодні з роботи рано, тож Анна дала йому список, що треба купити.
— На вечерю сьогодні будуть котлетки, — повідомляє тато.
— Чудово! — радію я.
Котлети — мої абсолютні фаворити, тільки б не з броколі.
— Як сьогодні було в школі? — цікавиться тато.
— Ми ставитимемо мюзикл, — зітхаю я. — «Бріолін».
— Ого! — тато припарковує авто й трохи насторожено дивиться на мене.
— І яка роль тобі дісталася?
— Роль? Ти що, здурів? — пирхаю я сміхом. — Я відповідатиму лише за реквізити чи як воно там. Прослуховування кандидатів на головні ролі відбудеться наступного тижня.
Головні ролі, еге ж. Дуже сподіваюся, що ламання голосу в Мартіна досягне на той момент свого апогею. Щодо мене, то я знаю, що тато все зрозуміє. Він теж не дуже полюбляє виходити на сцену.