На щастя, мені вдається зберігати тверезу голову. Бо зараз найважливіше одне: якнайшвидше вийти з крамниці, доки мене не викрили.
Однак легше сказати, ніж здійснити. Бо першим до каси підходить тато. Він стає не ПОЗАДУ возика, а збоку від нього, і перегороджує вузький вихід.
І перше, що він кладе на рухому стрічку, — шість пачок прокладок!
— Тату… — квакаю я, намагаючись протиснутися повз нього. — Я… тим часом посиджу в авті…
— Що? — тато на мить завмирає, але не для того, щоб пропустити мене. — Я дещо забув! Одну хвилинку! — випалює він і миттю зникає між рядами крамниці.
Я, паралізований, витріщаюся на касира. Касир витріщається на мене. Він має бороду й зелені штани, суворо киває мені. Ніби вважає напакований з горою возик МОЄЮ відповідальністю на час відсутності мого тата.
Я у відчаї, бо стою перед касою з шістьма упаковками прокладок на стрічці й не можу піти з крамниці, доки не повернеться тато.
Перестрашено роззираюся і зненацька стаю дуже побожним. Любий Боженьку, думаю я, вчини так, щоб Ніна й Вікторія якнайдовше застрягли біля полиць з чіпсами!
— Ви маєте клієнтську картку? — питає касир, коли стрічкою під’їжджає до нього перша пачка прокладок.
— Га?
— Клієнтська картка? З такою карткою кожна п’ята пачка безкоштовно.
За мною у чергу стає жінка з маленькою дитиною на руках. Обоє дивляться на мене.
— Ні… мабуть, не маємо, — затинаюсь я, озираючись.
Я у відчаї. Куди запропастився тато?
— А мав би мати, — каже касир. — Якщо купуєш прокладки у великих кількостях.
Ті касири уявлення не мають, що таке делікатність. І, мабуть, не знають, що голос варто притишувати, коли таке питаєш.
Я раптом згадую, що вдягнений у худі, і миттю натягаю капюшон на голову.
— Ага, добре, — хрипко відповідаю я.
— Одну пачку можеш отримати безкоштовно вже навіть сьогодні, — пояснює касир, та таким голосом, яким розмовляють хіба надворі, а не в приміщенні.
Чоловік бере одну пачку й проводить її перед сканером.
— Гм, — хмикає він.
Я перелякано глипаю на нього. Я на межі інфаркту.
— Мені показує, ніби це підгузки «Ліберо», — касир чухає голову і репетує у свій телефон: — Уве, яка ціна синіх жіночих прокладок «Олвейз»?
Проте той, що Уве, мабуть, не чує. Зате чують усі в крамниці.
— «Олвейз», сині прокладки, — повторює чоловік на касі. — Я пробиваю, а мені видає підгузки «Ліберо»!
Це не може бути реальністю, думаю я. Це такий кошмар, що гірше бути вже не може. Я крадькома виглядаю з-під капюшона й розумію, що помилився. Може бути ГІРШЕ! До каси прямують Ніна й Вікторія.
— «ОЛВЕЙЗ», СИНІ ЖІНОЧІ ПРОКЛАДКИ! — репетує касир у телефон.
Ні, Бог не захотів мене почути.
— АГОВ! — кричить касир мені навздогін, коли я кулею вилітаю з крамниці.
Щойно опинившись надворі, здираю з себе худі і кидаю на найближчу лавочку, щоб позбутися речового доказу — впізнаваного одягу. Сам стаю віддалік між двома автами, кілька хвилин відхекуюся, сподіваючись, що ніхто мене тут не побачить.
Та де там! На біду, недалеко від мене стоїть смітник. Угадайте, хто купив льодяник на паличці, обгорнений папірцем, який конче треба викинути?
— Привіт! — вітається Ніна.
— Привіт! — відповідаю я і спльовую, мабуть, думаю, що це додає мені самовпевненості.
— Гарне авто, — киває Вікторія.
Гарне авто? Я обертаюся, придивляюся до авта, на яке майже сперся. Чорне «БМВ». З даховим люком.
І знову так чиню. Тобто по-дурному, ага… Бо думаю: нічого поганого в тому, якщо круті дівчата подумають, що в мене круте авто. Навпаки, я видаватимуся їм таким собі альфа-самцем. З високо задертим хвостом чи щось таке. Тож я плескаю чорний «БМВ» по капоті й ствердно киваю.
— Чекаю на батечка, — кажу я.
Батечко? Так давно ніхто вже не каже. Звідки це в мене взялося?
Я знову спльовую, щоб згладити враження від своїх слів.
Тієї миті починають блимати фари. Бравий фацет у крутій сорочці виходить з крамниці, здалеку відчиняє авто.
Це він. Власник. І треба було ж йому з’явитися саме зараз!
Я думаю:
1. Хвіст догори, попри все!
2. Це — КАТАСТРОФА!
Ніна й Вікторія стоять, облизують свої льодяники й дивляться на мене. І на батечка, на якого я чекаю.
От лихо! Що ж робити? «Батечко» будь-якої миті сяде в авто й поїде зі стоянки. У стильному «БМВ», яке дівчата вважають моїм. БЕЗ МЕНЕ!