ПОРОЧНИЙ Пер?!
Та ні! Неможливо! Лишень не в перший шкільний день. Я ж абиякий!
Однокласники пирхають сміхом за моєю спиною. Вертяться на стільцях, шепочуться.
Це НЕможливо. Це катастрофа. Справжня.
Дзвонить дзвінок десь в іншому вимірі. Однокласники навколо мене пакують наплічники. Риплять стільці й парти. А я сиджу, мов приріс. Таке враження, ніби все в мені вмерло, лише думка животіє.
Порочний Пер якось дивно дивиться на мене, я — на нього. Але встати не можу. Тіло заціпеніло, обличчя застигло, мов маска.
Цілком можливо, що я досі дурнувато всміхаюся.
ЗОРЯНІ ВІЙНИ Й БРОКОЛІ
— Та просто попроси вибачення!
Як це схоже на Іне. Ми разом йдемо зі школи. І вона, як завжди, не розуміє, у чому ж проблема.
— Учителі до такого звикли, — каже вона.
Усе правильно. Але я гризуся не так через Порочного Пера чи Курдупеля. Клас мене турбує. Точніше кажучи, два хлопці-крутелики. Бо те, що сталося, ніяк не повинно було ставатися.
Абиякий Антон, ото власне… Я — той, хто гарантовано став дурником у класі. Про кого шепочуться і поглядають скоса і кому вигукують услід всілякі образливі слівця. Я — той, хто ніколи не допасується у ніякий рій. Ніде не стане своїм.
Та я чомусь не пояснюю цього Іне. Лише зітхаю.
— Подивимося фільм? — питає вона.
Що ж, непогана розрада. Дуже навіть добра розрада, мушу сказати. Бо Іне цього тижня живе у своєї мами. А мама завжди працює допізна. І в її будинку є підвальчик.
Треба чесно зізнатися: за останні тижні ми не так уже й багато фільмів передивилися у підвальній кімнатці Іне. Найбільше запам’яталося, як смачно й солодко пахне її довге волосся, як приємно обіймати її за плечі чи триматися з нею за руки.
Значно ліпше за перегляд фільму.
— «Зоряні війни»… Що скажеш? — питає Іне.
Є ціла купа причин, чому вона мені подобається.
Ми дивимося четверту серію «Зоряних воєн», уперше дивимося фільм по другому колу й хрупаємо печиво «Орео». Мені таки вдається забути на деякий час Порочного Пера, я довгий час насолоджуюся посиденьками.
Раптом озивається Іне:
— Вони переїдуть до тата. Ну… Тоня і Мартін.
— О? Так швидко?
Іне киває.
Її батьки розлучилися кілька місяців тому. Тато Іне купив собі інший будинок і знайшов іншу жінку. З сином.
Іне наливає у склянку молока.
— І… Мартін вчитиметься у нашій школі.
— У нашій школі? — я аж випростовуюся на канапі. — Якого він віку?
Я весь час уявляв собі Мартіна маленьким хлопчиком. П’ятирічним чи щось таке. На триколісному велосипедику.
— Такого ж, як і ми, — невимушеним тоном відповідає Іне. — Йому, до речі, завтра виповнюється тринадцять.
Вона ставить на стіл картонку з молоком.
Я відчуваю, що мені забагато новин на один раз. Ніби не досить катастрофічного першого дня у школі, то ще й у моєї коханої з’явився зведений брат. Якому завтра виповниться тринадцять. І він учитиметься у нашій старшій школі. І ніякого триколісного велосипедика.
— Е-е… а він… нормальний? — питаю я.
Іне мачає печиво в молоко.
— Так, — каже, і більше нічого.
Далі дивиться кіно, в якому Люк Скайвокер стає учнем Обі-Вана.
Я розумію, що треба інакше поставити запитання. Бо самого лише «так» недостатньо. ОК, отже, Мартін нормальний, але в який саме спосіб? Як Уле, наприклад? Типу «милий, але дивний»?
Чи в той спосіб, якого я побоююся? З сильним підборіддям, кривою усмішечкою, такий собі Ган Соло?
«Зоряні війни» тривають далі. Я більше нічого не питаю, але відсуваю набік пачку молока. Вона загороджує мені екран телевізора.
Фільм уже майже закінчився, коли відчиняються вхідні двері. Ми блискавично зриваємося на ноги й стаємо з протилежних боків канапи.
— Це просто нечувано! — починає мама Іне, спускаючись до нас східцями. — Він вимагає повернути брошку-сьольє! Бо вона дісталася мені від ЙОГО бабусі! Його дама, бачте, щойно розжилася на бюнад[1]!
Мама Іне — адвокат. Вона все формулює дуже точно.
Ось вона сходить униз і, ледь усміхнувшись, каже: «О, привіт, Антоне». Дуже скептично дивиться на печиво «Орео» і менш скептично на мене.
Своє кохання ми з Іне тримаємо в секреті через три причини.
Перша причина саме цієї миті стоїть на нижній сходинці сходів. Іненій мамі останнім часом неприємні всілякі закоханості. Їй доволі клопотів з татом Іне. Хоч обоє одностайно вирішили розлучитися, видно, що мамі Іне нова дама в житті тата Іне аж ніяк не подобається.
1
Бюнад — норвезький національний стрій, обов’язковим атрибутом якого є брошка-сьольє, що символізує сонце. —