Додатковий заключний номер! Цілком нове шоу.
На сцену виходять Кароліна, Невгамовний Нільс і четверо дівчат з С-класу в тісних костюмах рожевих свинок. Енергійний Ейвінн теж виходить, змінивши попередньо світло на бузкове.
— «We go together», — співають вони й танцюють.
Неймовірно прибацана картинка. Неймовірно комічна. І водночас майже зворушлива.
Дві думки крутяться у моїй голові.
Кароліна насправді наймужніша з усіх дівчат, яких мені доводилося бачити.
Нарешті я можу виправити свій негарний вчинок, коли під час шкільної мандрівки обізвав її діжкою.
Ми з Нільсом запланували несподіванку, і саме тому я посилено відтискався останні тижні. Про всяк випадок…
А тепер відчуваю, як підступно болить рука, на яку я щойно впав. Але ж я можу скористатися другою рукою. І не лише нею…
— Що відбувається?
Несподівано за моєю спиною вигулькує Уле. Він ошелешено спостерігає за новими танцюристами.
— Ми видурнюємося, — пояснюю я. — Навмисне!
Уле недовірливо витріщається на рожевих свинок, які гупають по сцені.
— Це круто? — питає він.
— Так, — відповідаю я. — Це — круто!
Несподівано до мене доходить: я потребую Уле, саме цієї миті.
— Можеш мені допомогти? Будь ласка?
Але спершу на сцену повинен вийти Мартін.
Усе відразу стає інакшим. Комізм скінчився. Доки Мартін танцює, залом прокочується захоплене зітхання. А потім переростає в захоплене ревисько, яке триває і триває. А Мартін кружляє Іне на руках, потім крутиться на голові, сідає на шпагат і весь аж іскриться від запалу.
Публіка галайкає і аплодує. Раптом усі встають зі своїх місць. Як у талант-шоу по телевізору. Дідусь на останньому ряді вимахує своїм ціпком. Це — шаленство!
— Траляля, бум-цик-цик, траля-ля! — лунає з динаміків.
Пісня закінчується.
Виходимо ми з Уле. Трохи танцюємо в глибині сцени, а тоді беремо в коло Кароліну. Нільс, Уле та я. Як домовлялися.
— Р-раз! — вигукую я.
Нільс бере Кароліну за одну литку, ми з Уле — за другу. Недаремно ж ми тренувалися!
Спершу Кароліна лякається, а тоді сяє усмішкою. Тієї миті, коли Мартін сідає на шпагат, ми піднімаємо Кароліну вгору. І ніхто її не випускає з рук…
Саме тоді, коли одна рука тримає, а друга болить, коли Уле всміхається до мене, а Нільс підморгує, я встигаю подумати одну думку, дуже розумну думку: для цього й потрібні м’язи! Щоб піднімати на руки дівчат!
ПЕРЕВАГИ ГІПСУ
То був дуже довгий вечір на станції швидкої допомоги. Рука болить дедалі більше. Коли лікар-рентгенолог повідомляє про перелом, ми з татом навіть не здивовані.
О третій вночі нарешті повертаємося додому, до Анни. Я — з гіпсом на руці, тато — з втомленими очима. До всього ж йому веліли щогодини мене будити, на той випадок, якщо я таки зазнав струсу мозку.
— А ти ще й побажала мені «break a leg», — жартую я до Анни, яка ще не спала, чекаючи на нас.
— Ага, — усміхається Анна. — Не ту кінцівку ти зламав…
Наступного дня я спав до дванадцятої, вставати мені не можна. Читати й дивитися телевізор — теж. Мій мозок потребує спокою.
Що ж, не можу не погодитися. Мої бідолашні сірі клітинки працювали цю осінь на завищених обертах, тож коли я намагаюся сформулювати якусь притомну думку, вони просто хаотично метаються в голові.
По обіді хтось дзвонить у двері, а вже за хвилину на порозі моєї кімнати стоїть Мартін — у куртці і з пачкою печива «Орео» в руках.
— Привіт, — вітається він трохи знічено.
— Привіт!
— Я лише хотів… подякувати, — Мартін кладе на ліжко печиво. — Ти дуже… мужній!
Чомусь раптом запекло в очах. Як тоді, коли хочеться плакати. Нечасто мені кажуть, що я мужній.
— Дякую, — відповідаю я хрипким голосом. — Навзаєм!
Мартін усміхається. Перебирає пальцями світловідбивний медальйон, який баламкається на лацкані куртки.
— Ти ж розумієш… що це просто жарт?
— Що саме?
— Що ми з Іне… разом…
Я аж рота роззявляю від несподіванки. Безгучно хапаю ротом повітря. Бо в моєму нещасному мозку всі клітинки умить заціпеніли. І все решта — теж.
— То ти… ти не хотів… стати її хлопцем? — урешті прокашлююсь я.
— Ні. Я не зовсім той тип, що… по дівчатах.
Я шокований, але все ж здатний подумати: «Не той тип?».
На думку ще спливає оте з «пупсиком» і слова вчительки природознавства, що п’ятдесят відсотків рожевих какаду гомофіли.