Але татові пощастило, бо жінки бувають дуже різні. Не всі прагнуть дочекатися свого принца на білому коні. Дехто радий і кінському хвостикові з низькою самооцінкою.
Просто чудово, що Анна одна з них.
Після вечері я йду до своєї кімнати. Трохи сиджу за столом, хоча домашніх завдань не задавали. Думаю про хлопців у бомбезних светрах з капюшонами й про хлопців без триколісних велосипедиків. І про те, як по-дурному вийшло з прикметником на «П».
— Хай завтра щастить!
Це Анна зазирнула в шпарку моїх дверей, перш ніж податися додому.
У коридорі тихо. Так тихо, що я точно знаю: тато з Анною цілуються.
Я стиха зітхаю і думаю: якими різними можуть бути два життя. Я про своє і татове… Бо стрілка татового життя пнеться угору, а моя збилася убік від потужного удару.
Минає чимало часу, я чую, як заводиться Аннине авто. А тато насвистує на кухні. Тоді я прокрадаюся у ванну й споліскую з рота шматочки броколі в унітаз.
Завтра почнеться справжнє життя у старшій школі.
У туалет теж доведеться ходити.
Я — ТОВАРИШ
Я дуже добре вмію уникати зорового контакту. Коли дзвоник кличе на уроки наступного дня, я рушаю прямісінько до своєї парти в найпершому ряду, не озираючись ні праворуч, ні ліворуч. І цієї миті тішуся, що Уле посадили далеко позаду. Не мав би терпцю розмовляти сьогодні про гриби.
— Йо! — окликає мене хтось.
Це худі, навскоси позаду мене. Я інтенсивно вдивляюся у парту, вдаю, ніби нічого не чую.
Ось і починається. Найкрутіший хлопець у класі вже визначився з жертвою. Обрав мене, Антона Альбертсена, дурника в класі. Ліпше принишкнути і навіть голови не піднімати.
— Пс-с-т…
Худі не здається. Я ще нижче схиляюся до парти, запопадливо шукаю щось у наплічнику. І це щось дуже довго не можу знайти.
Хтось шпарко смикає мене за плече, і я вже не маю виходу. Добре вдавати глухого, але ж не паралізованого.
Я поволі повертаю голову, і точно: хлопець у худі шкіриться до мене.
— Порочний Пер! Збіса влучно! — каже він.
Я розгублено кліпаю. Чекаю, що зараз той загигоче неприємним смішком. Але хлопець не гигоче. І мені доводиться докласти купу зусиль, щоб не витріщитися на нього геть по-дурному.
Бо він каже: «Збіса влучно!» — і схоже, що саме так і ВВАЖАЄ.
Не знаю, звідки це в мене взялося, але інстинктивно загладжую п’ятірнею волосся назад і кривувато всміхаюся, як мені здається, на дуже крутелицький манер. Потім обертаюся до парти, дивлюся в простір поперед себе й не йму віри тому, що сталося щойно.
Ніхто ще мені не казав «збіса влучно».
На щастя, перший урок проводить не Пер. І всі наступні того дня — теж. Природу викладає учителька-німкеня. Вона вимовляє «ю» там, те треба казати «и».
— Дуже прюємно з вами познайомитися. Мене звати Уте, — каже вона, але пише на дошці не як у норвезькій мові — «Ote», а так, як, напевно, говорять у Німеччині — «Ute». — Перша наша тема — зоологія. Це — наука про тварюн.
Мала, мабуть, на увазі «тварин». Але пусте, все ж зрозуміло. Мені завжди подобалися телепрограми про природу.
Уте сплескує у долоні.
— Почнемо навчальний рік з роботи в групах.
Ніжна Ніна й Велична Вікторія відразу тягнуть угору руки й аж підскавулюють. Уте підвищує голос.
— Визначатиму групи Я!
Хтось невдоволено бурчить. Уле щасливо усміхається, коли ми зсуваємо докупи парти, бо вчителька вирішила, що в нашій групі будуть чотири хлопці: окрім мене з Уле, ще Невгамовний Нільс та Енергійний Ейвінн.
П’ять хвилин — не менше — нові однокласники шургають і скриплять стільцями та партами. Моя група складає з чотирьох парт великий прямокутник. Ми розсідаємося, виймаємо чотири новесенькі й дуже дорослі пенали.
Потім ми трохи ніяково дивимося одні на одних, чекаємо, доки Уте пороздає завдання.
— Антон — мій найліпший друг, — повідомляє решті Уле.
Як на мене, надто голосно він це промовив.
— Бідолаха…
Кльовий Карл гупає мене в бік на виході з класу.
— Ти потрапив до групи заучок!
Він сміється, але не зневажливо, а як підсміхуються друзі, і трохи довго дивиться на мене, ніби сподіваючись відповіді.
Я швидко озираюся. Раптом знову пригладжую п’ятірнею чуба. І кажу, навіть не подумавши:
— Та я знаю!
Несподівано вихопилося, направду. Бо я не сказав «та я знаю», ніби теж вважаю себе одним із заучок. Це прозвучало таким тоном, ніби я до них НЕ належу. Зовсім з іншого боку себе проявив.