«Хто це?» — питає Іне.
«Одна дівчинка, з якою ми нині познайомилися. Страшенно багата».
Минає чимало часу, доки Іне нарешті коротко відписує: «Круто».
Потім надсилає ще одну смс-ку: «Я рада, що скоро буду вдома».
Зараз мене більше захоплює читання про те, як миттєво розбагатіти, тому я не відписую. Натомість посилаю серденько.
Іне відразу відповідає двома серденьками. Я посилаю три. Але цього вечора обмін серденьками триває не так довго, як завжди. (У мене ж завтра робочий день!)
Перед сном ще посилаю повідомлення до «Scones, data & fitting dogs».
«Завтра треба зібратися на нараду й обговорити фінансові питання».
Хай живе фінансист!
ПИЛЬНУЙТЕ ГРОШІ
— Бізнес іде добре, як розумію?
Ранок. Тато Уле поплескує мене по плечі. Це допомагає остаточно прокинутися, бо дуже важко вставати на світанні.
— Так, двадцять крон і чайові від німців. А завтра веземо дідусика на художню виставку.
— Молодці! — хвалить тато Уле.
Уле схвильовано питає.
— Як думаєш, песика можна взяти з собою?
— Думаєш, песик любить мистецтво? — усміхається тато Уле.
Уле хитає головою.
— Зате Я люблю песика!
Тато куйовдить йому волосся.
— Я знаю.
Правду кажучи, сьогодні нам уже не потрібна допомога тата Уле, ми січемо масло з борошном, аж куриться по всій кухні. Тож тато вирішує, що він зайвий, і йде зі своїм айпадом до вітальні.
— Нам треба максимально збільшити прибутки і мінімізувати витрати, — шепочу я до Уле.
Той запитливо дивиться на мене.
— Більше заробляти, менше витрачати, — пояснюю я. — Додамо до сконів наполовину менше родзинок і горішків!
Уле в своєму фартушку, пошитому на уроках рукоділля, стоїть посеред кухні й вагається.
— Але ми ще маємо два пакетики родзинок і три пакетики горішків!
— Не проблема! Зайве можна продати твоїм батькам, — запевняю я.
Хоч Уле й вагається, але подітися нікуди. Хто взявся за бізнес, мусить думати про гроші.
Мушу зізнатися, що відучора я лише про гроші й думаю. От, наприклад, я думав, що коли ми достатньо заробимо для шкільної мандрівки Ейвінна, то надлишок зможемо розділити між собою. А ще думав, що надлишок мав би бути чималенький.
(Вчора я так багато думав, що навіть спати не міг.)
Тому маю великі сподівання на нашу фінансову нараду ввечері. О сьомій.
Німці і сьогодні були дуже щасливі. Трохи навіть, я б сказав, сповненні великих очікувань. Усі сімейка стояла на порозі з наготованою стокроновою банкнотою.
— Vielen Dank! — сказали вони хором.
Мені здалося, що вони з нетерпінням чекають на мою відповідь. Не розчаровувати ж їх, я радий, що можу продемонструвати свою німецькомовну ввічливість.
— Danke durchfalls! — кажу, як і вчора.
Ті німці дуже веселі. Весь час сміються!
По дорозі до Арнольда дзвонить мій телефон. Новий рінґтон, який я встановив учора. Туделю-туделю-туделю-пафф! Він називається «Шампанський галоп», музика з однойменного дансько-шведського мюзиклу. І посеред музики в оркестрі вистрілює справжній корок.
Я собі придумав, що цей рінґтон допоможе мені сфокусуватися на меті: стати багатим. Бо багаті однозначно весь час п’ють шампанське.
Телефонує Івонна.
— Я забула сказати, що сьогодні йому добре було б дати трохи сухого корму. Щоб стимулювати жувальний рефлекс.
Я роззявляю рота і стуляю знову. Жувальний рефлекс? Невже Арнольдові справді це необхідно? Він же такий старий, як Сіґне Салвесен, а Сіґне завжди зрізає тверді скоринки з хліба.
Мені дуже кортить запитати, що Івонна має на увазі. Але ці багатії не надто люблять пустопорожні балачки. Їм більше подобається, коли з ними відразу погоджуються і не ставлять зайвих запитань.
— Буде виконано! — чітко відповідаю я, наче дворецький чи ще там хтось.
Відчуваю, що так потроху влиюся у світ багатих. От тільки достатньо грошей зароблю!
Припускаю, що Івонна, мабуть, має на увазі хрусткі хлібці. Нічого сухішого серед їстівного я не знаю. (Уле вважає, що печиво «Марія» ще сухіше.)
Сьогодні Арнольд теж дуже довго вдягається.
Доки він зайнятий, Уле бавиться з собакою, а я знову весь у пошуках корисних порад, як заощадити грошей на лимонадний апарат і басейн.
«Знайди багатого наставника, — читаю я. — Добре було б, мільйонера, і наслідуй його систему збагачення».