— Мама вирішила, що йому ліпше жити в дідуся, — відповідає Софія і так лупить ракеткою по м’ячику, що я мушу лізти його шукати під шафою в кутку. — Вона каже, що не має часу на собак. Але я думаю, Долара віддали, щоб дідусеві не було сумно. Мама й на дідуся не має часу.
— Як думаєш, він міг би шукати рижики чи білі гриби? — править своєї Уле.
Софія сміється.
— Уявлення не маю! Але обожнюю твою грибну манію!
В Уле така приголомшена мармиза, аж я мимоволі теж усміхаюся. А потім широка усмішка розтягується на його личку від вуха до вуха. Я його розумію. Небагато знайдеться людей, які обожнюватимуть Уле з його вічною грибною манією.
— Ой, ні! — раптом скрикую я.
Але мій вигук ніяк не стосується Уле. І проґавленого м’ячика — теж. Просто я згадав дещо дуже важливе.
— Ми ж сьогодні ввечері маємо нараду!
Дивлюся на екран мобільного.
Уле скрушно зітхає, та так голосно, аж Софія сміється.
— Можете й завтра прийти, — гладить вона Уле по руці.
Ми обидва не можемо приховати радості — дуже важко покидати життя у розкоші. (Тобто не саме життя, звісно, а басейн!)
Попри все: праця кличе! Business before pleasure, так, здається, кажуть.
БІЛЛ ҐЕЙТС
У кімнаті Ейвінна веселий настрій, хоч ми з Уле й спізнилися на п’ять хвилин.
— Вітаю, — кажу я, як говорять багаті; відтепер це буде моїм трендом.
— Чого це від вас тхне хлоркою? — принюхується Кароліна.
Доводиться розказати про Софію і плавальний басейн у підвалі її будинку. Ми розповідаємо навперебій.
Аж доки Кароліна спиняє нашу балаканину суворим кахиканням. Вона ж адміністраторка і все зорганізувала.
Ось так:
Укладання порядку денного
Статус
Поточні результати
Різне
Ніхто з нас не розуміє до пуття сенсу в першому пункті, тому ми просто голосуємо за нього одностайно.
Другий пункт теж не цілком зрозумілий.
— «Статус» означає, що всі повинні прозвітувати про виконані завдання на цей момент, — пояснює Кароліна.
Ну, це найприємніше. Бо Нільс і Ейвінн мали купу роботи, а Кароліна з боєм наполягла на оплаті праці п’ять крон за годину. Ми з Уле повідомили про випікання сконів і про те, як Уле влетів із собакою в кущі. І ще багато знову розповідаємо про Софію та басейн. Особливо Уле рот не замикається.
Кароліна майже викрикує наступний пункт, щоб змусити його замовкнути.
«Поточні результати».
Я затамовую подих, бо тепер мій вихід. Вихід на велику сцену нового Антона, в якого розплющилися очі.
— Ми повинні зосередитися на підвищенні оплати праці, — кажу я твердо.
Решта отетеріло дивляться на мене.
— Хочеш сказати, що треба підняти ціни? — питає Нільс.
— Безумовно, — відповідаю я тоном, яким, я вважаю, говорять усі справжні бізнесмени.
Але Ейвінн має сумніви.
— Навряд чи старенькі зі старечих будинків мають аж ТАК багато грошей.
— Вони отримують пенсію. Чому мають розраховувати на майже безкоштовну допомогу?
Ейвінн дивно замовкає.
А я не замовкаю.
— Можемо сказати, що досі в нас була стартова акція. А від завтра діятимуть звичайні розцінки.
Ой-ой, скільки бізнесових слів я, виявляється, знаю!
Нільс поглядає на мене скептично. Але мене вже так понесло, що я не можу спинитися.
— Або ми спершу різко піднімемо ціни, а потім лише трохи знизимо й назвемо це знижкою, хоч, насправді, ціна таки буде підвищена. Старі ж люди фанатіють за знижками, — додаю я. — Надто коли щось коштує 199 крон замість 200.
І помічаю за собою, як мимоволі потираю руки.
Саме у цей момент оголошується перерва в робочій нараді, бо Ейвінн повинен допомогти мамі почистити зубки меншому братикові. Його мама має проблеми з м’язами, і тому не може виконувати багато фізичних функцій. Ейвінн, певним чином, має свого Арнольда в домі. Але не іноді, а весь час.
— Усе гаразд, хлопчики?
Ейвіннова мама заглядає до нас у кімнату, доки Ейвінн чистить зубки братчикові. З першого погляду й не скажеш, що вона хвора.
— Як гарно, що ви така дружна компанія, — каже вона. — Не подумайте, ніби Ейвінн не хоче з вами в шкільну мандрівку. Просто… цього разу трохи не складається. Ми мусимо… поїхати в справах, — ніяково усміхається вона.