Ми всі притихаємо, бо знаємо, що це неправда. І не знаємо, що вчинити й куди подіти очі.
— Це… давно заплановано, — далі виправдовується мама Ейвінна. — Скасувати поїздку вже неможливо, тому…
Першою, на щастя, отямлюється Кароліна, енергійно киває, усміхаючись трохи штучною усмішкою.
— Так, звичайно, дуже важко скасувати вже заплановану поїздку.
І мама Ейвінна з вдячністю дивиться на неї.
— Так-так… Ну, розважайтеся, — каже вона наостанок і зникає за дверима.
Ми полегшено переводимо дух — усі четверо. А я думаю: це ж суперкласно, що я зумію навчити Ейвінна фокусуватися на збільшенні платні.
Коли Ейвінн повертається, стає ясно, що йому ще вчитися і вчитися.
— Ми з Нільсом заробляємо цілком пристойно, — каже він. — Невже так необхідно піднімати ціни?
Ні, цей хлопець таки не розуміє, що йому хочуть добра.
Тому я наполягаю.
— На мою думку, вирішальною мусить бути думка шефа економічної ланки.
Дорогою додому ми завертаємо в крамницю.
— Пам’ятаєш сотку, яку нам заплатили німці? — питаю я, плескаючи себе до кишені куртки.
— Пам’ятаю, — киває Уле. — Її не можна витрачати, інакше ніби вкрадемо в Ейвінна.
— Ні! Нічого подібного! Якщо ця сотка допоможе нашому бізнесу заробити більше грошей, то це не крадіжка. Це називається ІНВЕСТИЦІЄЮ, — пояснюю я.
Уле недовірливо дивиться на мене.
— Я думав, ми купимо булочки.
— Ні, ми купимо журнал «Твої гроші». Таке вкладення грошей виправдає себе.
Я саме нишпорю в кишені за соткою, коли чую: «Hello, boys!»
Це — Віктор. Незручна ситуація. Бо я хочу витратити сто крон, щоб здобути більше грошей, а не купувати Вікторовий журнал. До того ж я маю намір інвестувати. А з іншого боку: минулого разу я пообіцяв йому «neхt time»…
Раптом я намацую в кишені ще щось, окрім сотки. Браслет з перлин від Арнольда! Браслет — звичайна біжутерія, ніколи мені не придасться. Я виймаю його й показую Уле.
— Можна йому це дати? — шепочу до нього.
Уле майже завжди погоджується зі мною.
— We don’t need the magasin, — промовляю я, кладучи в долоню Вікторові браслет.
Віктор має здивований вигляд.
Потім ми з Уле заходимо до крамниці. А коли виходимо, Віктора вже ніде поблизу немає.
Тато з Анною нікуди не ходять. Щовечора сидять, мов приклеєні до канапи у вітальні, зайняті приготуваннями до весілля. Сьогодні пишуть запрошення.
— Привіт, Антоне! — радісно усміхаються вони, коли я приходжу додому.
Я сідаю поруч, переклацую телеканали. Анна пише на листівці з золотим кантом: «Дядькові Бьорре».
«На Галапагоських островах водяться рідкісні слонові черепахи», — каже ведучий телепрограми про природу. На екрані — білі піщані пляжі й синьо-смарагдове море.
— Може, подамося туди у весільну подорож? — питає Анна, підморгуючи татові й киваючи на екран телевізора, та я бачу, що вона жартує.
А на мене раптом накочуються думки про Сіндре на Сейшелах. Про Фатіму у Великобританії. І про всіх тих, хто має хоча б літні будиночки в горах чи над фьордами.
— А може, канікули з якимось гольф-клубом? — хихоче Анна. — Ми з тобою з купою стариганів-багатіїв!
Гм, чом би й ні, думаю я собі. Тато й Анна мали б добре піддаватися переконливому впливу. У якомусь фільмі я бачив, що багатії часто обговорюють на гольф-полі різні бізнесові проблеми. Укладають угоди, домовляються і всяке інше.
Шкода, що тато не гольф любить, а настільні ігри.
Вловивши слушну мить, я пропоную:
— Може, на великодні канікули кудись помандруємо? На Південь, скажімо?
Тато хитає головою.
— Боюся, що з цим доведеться трохи зачекати. Ми щойно купили нове авто, та й весілля коштує купу грошей…
— Інші люди весь час кудись мандрують, — не здаюсь я.
— Коли це ми почали перейматись тим, що роблять інші? — усміхається він.
«Тепер», — думаю я. Хоча важко чесно відповісти, коли тато так ставить запитання.
Ех! Тепер я вже собі думаю, що тато з Анною могли й обійтися без отих весільних витрат. Хіба не можна просто зійтися і жити разом, як купа інших людей? Було б значно дешевше.
— Чи могли б ви мені подарувати апарат для лимонаду? — натомість питаю я.
Того вечора я сиджу на ліжку, гортаю «Твої гроші». Там стільки всього понаписувано про депозити й гедж-фонди, що я аж здригаюся, коли дзенькає мобільний. Смс-ка від Іне.