— Свою частку? — перепитує вона. — Ми заробляємо гроші для Ейвінна!
Я терпляче киваю.
— Звичайно, — трохи зверхньо промовляю я. — Однак я не маю сумніву, що ми заробимо для його поїздки і ще залишиться. А ці гроші зможемо використати для власних потреб, — я сміюся, мені здається, що в моєму сміхові багато шарму. — Для купівлі лимонадного автомата, скажімо…
Та щось ніхто не підтримує мене сміхом. Усі не зводять з мене очей, схиливши набік голови. Загальмовані чи що?
— Ми започаткували наш бізнес для допомоги Ейвіннові, — нарешті озивається Нільс. — Це йому потрібні гроші.
Я здивовано на нього дивлюся. Навіть булочку перестаю жувати.
— От власне, — додає Кароліна. — Мені здавалося, тоді ти був з нами заодно, Антоне?
Уле мовчить.
— Ну, так… — трохи гублюсь я. — Але… мені, чесно кажучи, теж потрібно трохи грошенят. Тато з Анною усе розпустили на весілля, і я не зміг поїхати відпочивати на Південь…
Та де там. Мої слова не справляють аніякісінького враження на присутніх, а Кароліна бере руки в боки.
— Подумай про Ейвінна! — виклично каже вона. — Його тато покинув родину, мама хвора, а ти тут скиглиш про весілля?
Скиглю? А це що таке? Я переводжу погляд з одного на іншого.
Нільс підтримує друзів.
— Чомусь нікому тебе не шкода через те, що ти не поїхав відпочивати в теплі краї!
Я відчуваю, як спалахують мої вуха, хоча Нільс говорить зовсім не жовчним тоном. Його тон більше схожий на татовий чи Аннин, людей, які не можуть збагнути моїх проблем.
Я ще мовчу, але всередині в мені щось рветься назовні. (І це не шматочок непрожованої булки, вона якраз застрягла, приклеїлася до піднебіння.)
— То це тому ти так прагнув підняти ціни на наші послуги? — кривить губи в усмішці Кароліна. — Щоб собі нашкребти побільше грошей? Не думала, що ти такий скупердяй, Антоне!
Кароліна знову сміється і зовсім не вороже куйовдить мені волосся.
Цієї миті я виразно відчуваю, як злість на тата й Анну тліє під самою поверхнею і ось-ось вибухне. Як несправедливо вони зі мною повелися! А тепер ще й друзі готові повестися так само.
Ніби мої бажання нічого не значать. Ніби гроші нічого не значать.
Я злісно думаю про Нільса, який їздив на Родос на осінніх канікулах, і про Кароліну, яка має літній будиночок високо в горах, у мальовничому Бейтустьолені. Де ж їм знати про мої потреби?
Я набираю в легені повітря.
— Немає нічого осудного в бажанні стати багатим, — починаю я.
Голос мій не такий спокійний, як би хотілося. Навпаки, дуже тремтить, і я нічого не можу з тим вдіяти. Та все ж я говорю далі, щосили намагаючись зберігати душевну рівновагу.
— Але дякую, що допомогли мені усвідомити одну важливу річ…
— Яку ж це?
— Що мені треба пошукати собі друзів, які підтримуватимуть мене, — мій голос ледь зривається на фальцет. — І не таких, як ви, котрі нічого не прагнуть добитися у житті!
Ну, трохи переборщив, тепер я це розумію. Але задоволений, що сказав те, що думав. Я обводжу гнівним поглядом невеличкий гурт.
Нільс має доволі настрашений вигляд.
— Ти, сподіваюся, не вважаєш, що гроші важливіші за друзів?
Я пропускаю його запитання повз вуха. Говорю далі, хоч мій голос стає дедалі більше схожим на писк сердитого кролика.
— Ага, я маю вчинити, як забаглося вам! Усі гроші за вигул собак вам, а мені дулю з маком! Ані крони! — я ледь не рюмсаю. — І я ніколи-ніколи не поїду в теплі краї!
Звісно, я змушений дотримуватися угоди, яку ми нібито уклали, — так вони собі думають. Та скоріш за все згодом, добре подумавши, вони відчуватимуть докори сумління.
Нільс, Уле й Кароліна — усі вони бували в теплих краях. Сподіваюся, вони про це згадають, коли отримають усі зароблені мною гроші і коли Ейвінн одержить більше, ніж йому потрібно для поїздки.
Тиша висить так довго, що мені не залишається нічого іншого, як рушити до дверей.
— Що ти надумав? — стишує голос Кароліна.
— Зароблятиму свої гроші. І спілкуватимуся з однодумцями.
Нарешті шматочок булочки відчіпляється від піднебіння, і я, скривившись, ковтаю його.
Я іду геть. Виходжу з дверей на тротуар. Ковзкий, обледенілий і горбистий.
Хай собі чинять, як хочуть, думаю я. Бо в майбутньому саме мені судилося стати переможцем. Сорокарічний Антон обкладеться зусібіч лимонадними апаратами й тостерами, яхтами, а може, й мисливський будиночок матиме.