Сон миттю кудись запропадається, і я, збуджений до краю, сідаю на ліжку. Тривожно намагаюся відкрутити думки назад і згадати, що востаннє написав Іне.
І лякаюся ще більше: я і вчора забув їй написати! Іне, моїй коханій! От лихо, як я міг? Вона ж неодмінно подумає, що я закохався у Софію!
Серце гупає, я виймаю мобільний, роблю селфі своєї усмішки й натискаю «надіслати».
Аж тоді дивлюся на годинник. Якщо Іне вже спить, то побачить фотку завтра вранці.
Іне не спала.
«ЗВІДКИ В ТЕБЕ ЗАСМОК НА ШИЇ?» — пише вона капслоком.
Я аж гикаю від переляку. Катастрофа! Я зняв шовковий шалик! Мимоволі хапаюся за шию і з відчаєм відписую:
«Я все поясню!»
Але Іне не дає мені такої можливості.
«ЗАБУДЬ!»
КОХАННЯ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ
Я чомусь собі думав, що багатії завжди прокидаються усміхнені. Але не все так просто.
Я прокидаюся з відчуттям, що несправедливо образив надто багато людей.
Звісно, найгірша ситуація з Іне. Ану ж вона не захоче більше бути моєю коханою? Я ж вірю, що кохатиму її до кінця свого життя!
І ситуація з татом та Анною не найліпша. Учора я почувався майже чужим.
До того ж упевненість, що я й сам дам собі раду, сьогодні значно похитнулася. Так, я досі злий, що Нільс і Кароліна не погодилися з моєю пропозицією ділити надприбуток між собою. Значно приємніше було б, якби ми й надалі залишалися друзями.
Я насилу вилажу з ліжка, знаходжу в шафі бавовняні штани, натягаю светр. Тато з Анною уже поїхали на роботу. Я снідаю, почепивши на груди кухонний рушник, щоб не вибруднити єдиний робочий одяг.
(Але маю чим себе розрадити, бо в найближчому майбутньому мої шафи розпиратиме від одягу, який мені щодня викладатиме особистий лакей.)
Уже навчений попереднім досвідом, уважно оглядаю себе в дзеркалі перед виходом з дому. Без шовкового шалика на шиї ще не обійтися. Засмок від пилосмока і не думає сходити.
Уже перед дверима гольф-клубу я впевнююся, що шовковий шалик — дуже добра ідея. Відчиняти клуб своїм ключем немає потреби. Тереза вже стоїть на порозі й прискіпливо спостерігає за роботою снігоочисного автомобіля.
— Привіт, Арчі! — вітається вона, побачивши мене.
Я здригаюся (вигадані імена дуже швидко вилітають з голови). Тереза міряє мене поглядом з ніг до голови й стримано киває. Очевидно, мій прикид схвалено.
І ось починається трудове життя. Цілком ненапружене, мушу зізнатися. Сьогодні в клубі небагато людей. (Тереза, як на мене, цілком могла б і сама з усім упоратися.) Я стою за стійкою ятки, продаю три лимонади й два м’ячики для гольфу. Тереза, тим часом, клацає на комп’ютерній клавіатурі в офісі поруч.
Між лимонадом і м’ячиками я пишу смс-ку Іне. Уже не одну їй надіслав. Розповідаю про Уле й пилосмок, про блискітки й про Софію, в яку я зовсім не закоханий. Посилаю серденька. Аж тридцять! Але відповіді нема. Пишу останню смс-ку, перш ніж заховати мобільний до кишені: «Я, до речі, успадкував гроші. Просто, щоб ти знала».
Потім я продаю ще один лимонад і майже годину спостерігаю, як чоловік з пишними вусами Айнштайна б’є по м’ячику.
А Тереза клацає та й клацає на клавіатурі.
За якийсь час я думаю: треба брати себе в руки, чому б не зосередитися на чомусь приємному? І відразу ж починаю зосереджуватися, примовляю сам до себе: «Гроші — головне» і «Мисли масштабно». Шепочу, щоб ніхто не почув, слова «кон’юнктура» і «вітаю».
Як не дивно, нічого не допомагає.
Виймаю з кишені мобільний, на випадок, якби не почув дзеленькання Іненої смс-ки.
Марні мої сподівання. Хоч би якусь крапку надіслала, чи що…
І що тепер? Я думаю-думаю, і раптом у голові зринає дивацька ідея. А може, таки спробувати написати вірша татові й Анні? Або ще ліпше: пісню? Пригадую, якось на уроці музики написав реп і отримав за нього четвірку.
Не обманюйтеся: я усе ще злюся на весільну пару. Однак, якщо мій рідний тато одружується зі своєю рідною Анною, то мушу ж я хоч щось їм подарувати.
Тому виймаю з принтера під стійкою білий аркуш паперу, беру ручку й важко зітхаю, ще й не взявшись до віршування.
Починаю з пошуку слова, яке римується зі словом «весілля». А це не просто. На думку спадає лише «зілля» й «бадилля». А хотілось би чогось більш високочолого.
Я підпираю голову руками й чекаю, доки на мене зійде натхнення. Натомість вчувається лише різдвяна колядка. Сама звідкись лізе мені у вуха.