Ще за мить у мене не залишається жодного сумніву. Івонна пронизує нас поглядом і запитує:
— Нічого не хочете мені розповісти?
Глибоко в душі я знаю, що анічогісінько не хочу їй розповідати. Ліпше позмагатися з носорогом, ніж з нею говорити.
Проте Уле іншої думки. Схоже, має що розповісти Івонні.
— Хочете послухати про гриби? — ввічливо цікавиться він.
— Про гриби?
— О, так, про гриби я розповідаю найохочіше!
Івонна не знає, що Уле з тих людей, котрі все розуміють буквально. Вона скептично поглядає на нього.
— І що, скажи на ласку, ти маєш на увазі?
— Насамперед трубчасті гриби, але й про трутовиків я знаю чимало.
— Труповиків? — Івонні аж подих перехоплює.
— А можу почитати вірші, якщо хочете, — квапиться додати Уле.
Треба негайно рятувати Уле. Доведеться розповісти про розбиту статую. Я, увесь тремтячи, роблю глибокий вдих, та не встигаю нічого сказати, як Івонна гнівно мене уриває:
— Де браслет моєї мами?! З перлів???
Настає тиша. Ми з Уле ґапимося на Івонну з роззявленими ротами. Браслет? Про що це вона каже?
Нарешті я стуляю рота, щоб за мить знову роззявити і бовкнути таке, що зовсім не пасує бовкати людині зі світу багатих.
— Га?!
— Мій батько віддав вам родинну коштовність. Де браслет?
Нарешті в моїй голові починає прояснюватися. Грізна дама має на увазі оту цяцьку, яку я віддав Вікторові?
Івонна прохромлює нас поглядом, а я не можу нічого відповісти, бо в моїй голові нараз стає порожньо. Я щойно розбив навпіл скульптуру голої жінки, а проблемою, виявляється, був браслет! Наші шанси?
— Він коштує 1200 крон, я віддавала його на оцінку, — Івонна говорить швидко й з притиском.
1200 крон! На мить мені темніє в очах, але я намагаюся опанувати себе.
Ага, ми говоримо про гроші. Тож треба думати, як і слід бізнесменові, — про прибутки й про збитки. Зберігати ясність мислення і вирішувати проблему поступово.
Отже: статую можна склеїти, і про це я подумаю пізніше. Зараз найважливіше переконати Івонну, що ми з Уле не скоїли нічого поганого. Бо так воно і є, насправді. Ми лише доглядали старого чоловіка, а той старий чоловік подарував нам браслет.
— Він… сказав, що то… біжутерія, — нарешті видушую я з себе, але моє виправдання звучить зовсім нікчемно.
Очі Івонни вужчають.
— Не треба було вірити словам дідугана, котрий вижив з розуму! Де браслет?!
Уле дивиться на мене, я — на нього. Ніхто з нас не відважується зізнатись.
— Якщо ви його десь запроторили, то сплатите мені 1200 крон. Зрозуміло?
Раптом з дверей вигулькує Софія, хоч і мала б ховатися від матері.
— Але ж, мамо! Це ж дідусь подарував їм браслет!
Івонна гнівно трясе головою.
— Немає значення! Браслет належить мені, й крапка!
Вона навіть ніяк не зреагувала, що Софія тут, а не на тренуванні.
Уле витріщається на Івонну, я потуплюю очі в землю.
Софія обурено розводить руками.
— Але ж, мамо, ти маєш купу мільйонів!
Івонна суворо дивиться на доньку.
— Я їх заробила важкою працею!
Вона переводить подих, видно, ще не все сказала.
— Ще й, як я розумію, піцу вам замовляв? То в цьому полягав ваш замисел, га? Дурити старих людей, виманювати у них подарунки? Використовувати їх?
Ми з Уле ошелешено витріщаємося на Івонну. Софія — теж.
— Ото вже мені цікаво, яку ж саме роботу ви тут виконуєте? Ану, доповідайте!
Кажуть, лихо саме не приходить. Добре, Івонна вже така, як є, але скільки ще прикрощів вона нам наготувала? Невже це ніколи не скінчиться? І що вона хоче від нас почути? Ми й так виконуємо свою роботу понаднормово, бо ж не лише вигулюємо Арнольда. Навіть возили його на художню виставку!
— Що ж, може, й не по цілій годині ми його вигулювали щодня, зате розважали в інші способи!
Івонна дивиться на мене й зневажливо пирхає.
— Розважали? — перепитує глузливо. — Що за дурня! Я не просила його розважати! Я лише хотіла вигулу, щоб він міг побігати й попісяти. Щодня… — а тоді додає тоном адвоката в суді: — То ви направду вважаєте, ніби добре виконували свою роботу?
— Ну, бігав чи ні… — вихоплюється мені, бо ж яке там — «бігав», ми здебільшого возили Арнольда у візку.
— Ну, пісяв чи ні… — бурмоче вслід за мною Уле.
Івонна багатозначно киває і знову прохромлює нас адвокатським поглядом, ніби хоче вицідити всю правду до краплі. Дурна тактика: так можна вицідити хіба лиш ту часточку інформації, яку вона сама хоче почути.