А як я доберуся до Швейцарії? Ні, про це я ще не спроможний думати!
Я замовкаю. Дивлюся у вікно й важко зітхаю.
Раптом нас сліпить промінь світла. Спершу ковзає по Аніті, потім — по мені. Автомобільні фари! Я нахиляюся вперед, щоб ліпше бачити.
Мушу сказати, то було чудернацьке видиво!
Не сам автомобіль, звісно. Хоч він був великим та чорним і мав просторіший, ніж у звичайних автах, багажник. Чудернацьким був не сам транспортний засіб, а штука на даху: великий світляний хрест.
Автомобіль, який заїхав на автостоянку гольф-клубу, — справжнісінький похоронний катафалк.
Я аж підстрибую від радості. Хочеться закричати «ура!», хоча, глянувши на авто, розумієш, що радість тут наче й недоречна. Проте цієї миті для мене не існує прекраснішого транспорту на світі. Я розумію, що це найвдаліша адміністраторська оборудка Уле. За кермом батькового автомобіля сидить старший брат Нільса.
Мені аж грудка стає в горлі, коли я бачу решту чотирьох, котрі виходять з авта. Уле, Ейвінн, Нільс та Кароліна. Мої друзі. Уявляєте, вони тут, усі разом!
Лунає дзеленькіт дзвінка. Я чую, як відчиняються двері. Я прихиляюся до самого вікна. Прислухаюся.
Спершу чутно підозріливий голос Терези.
— Я вас слухаю?
Потім — басовитий голос Нільсового брата.
— Це ми… е-е… ми приїхали. Нам треба дещо забрати автом…
Так, наче Тереза мала б знати, що я приклеївся і потребую фургона. Мене аж пересмикнуло від тієї думки.
Тиша триває надто довго. Очевидно, Тереза розглядає катафалк. Великий багажний салон, світляний хрест на даху. Не уявляю, про що вона думає, але не сміється — це точно.
— Нам треба забрати Антона, — хрипко каже брат Нільса після чималенької паузи.
— З-забрати… Антона?
До мене враз доходить: Тереза не знає, хто такий Антон. Вона знає лише кар’єриста Арчі МакСаллівана. Арчі міцно потискає руку й має слабкість до жінок. І ґудзиків-малинок.
— Гадаєте, що… е-е… Антон ТУТ… у клубі?
Тереза промовисто замовкає. Я розумію, що вона подумала про мертвого Антона. Але цього не розуміє Ейвінн.
— …невдаха трохи, — чую я його сміх. — Ви його бачили?
— Слава Богу, ні, — цокотить зубами Тереза. — Він… тут… уже д-д-д-давно?
Як я їй співчуваю! Вона нажахана, що перебувала в одному приміщення з мертвяком. Бо про те, що тільки-но милася в душі поруч із хлопцем, приклеєним до статуї, на щастя, нічого не знає.
— Може, пошукаємо його? — знову озивається Нільсовий брат.
— Е-е… добре, пошукайте, — непритомно мимрить Тереза, але відразу опановує себе. — Але я сама тут не залишуся, ліпше піду з вами.
ЩО? Я здригаюся і вдруге гепаю чолом у потилицю Аніти. Яке там «ліпше»! У мої наміри не входило з’являтися на очі Терезі. Мене мали завантажити в авто, як контрабанду.
Я розпачливо роззираюся на всі боки. Куди втікати?!
Я помічаю двері з написом «комора». Помічаю, що двері прочинені, саме настільки, аби хлопець, приклеєний до статуї, міг відхилити їх ногою.
Уперед! Швидко хапаю зубами мобільний і беру курс на комору.
Двері легко відчиняються, однак… комора вщерть забита відрами й мітлами!
Я стиха лаюся, лізу й втискаюся з Анітою поміж відра й мітли. Потім швидко і якомога щільніше притягаю двері пальцями ніг. Так і стою — з відром на кожній нозі. Серце ось-ось знову вистрибне з грудей.
Скільки ще нещасть має впасти на мою голову?!
От цікаво! Бо, чесно кажучи, я вже втомився впихатися в тісні приміщення разом з голими жінками. А в цій коморі ще тісніше, ніж у душі. На довершення до всього, мою потилицю лоскоче бридка швабра.
У голові крутиться лишень одна думка: хоч би пошукова команда розділилася! Хай хто хоч мене знайде, тільки не Тереза!
Та де там! Уже за секунду я чую Терезин голос у кімнаті, де я щойно ховався.
— Тут нікого немає…
Я навіть бачу її крізь шпарину в дверях. У кімнаті ввімкнули світло. І Уле бачу. І Кароліну, яка набирає номер у мобільному.
І тут мій мисленнєвий процес, звісно, сповільнюється. Я забуваю, що технологічний прогрес може не тільки врятувати, але й зруйнувати чиєсь життя. Та навіть якби згадав, чим це мені зарадило б?
Наступної миті у моїх зубах звучить «Шампанський галоп». «Туделю-туделю-туделю-пафф!» Телефонує Кароліна.
Вступає оркестр, з комори гримить бадьорий марш. Труби й флейти.