Выбрать главу

Найгірше, що я склав докупи гроші, зароблені іншими. Картина невтішна. Якщо не зуміємо назбирати 2000 крон до завтрашнього ранку, Ейвінн нікуди не поїде.

Я пояснюю стан справ, не підводячи на друзів очей. І знову прошу вибачення: «Sorry, друзяки!»

— Не переймайся, — плескає мене по плечі Нільс. — Та Івонна — противна дама…

Кароліна з ним погоджується.

— Але що робити? — зітхає вона. — Зібрати 2000 крон за один день нереально!

Я киваю. Світ несправедливий! Як сказав Арнольд про Пікассо й кубізм: речі мають різний вигляд під різними кутами зору.

Я маю на увазі Софію, яка сидить на мішках з грошима, гроші для неї цілком буденна річ, і не так вже й вона ними тішиться, як можна було б подумати. Та Івонна, яка сидить на ще більшій горі мішків з грошима, вважає, якщо вона сама їх заробила, то хай інші теж заробляють самі. Їй, наприклад, анітрохи не шкода хлопчиків, які просто не зрозуміли, кого їм слід вигулювати, — собаку чи дідуся.

А ще я маю на увазі Ейвінна. Він або їде з нами, або — ні. Дуже велика різниця…

Насамкінець я думаю про Білла Ґейтса. Певно, нівроку поганого дня у своєму житті він сказав: якщо помреш бідним, то це твоя вина. Або ж його хтось неправильно зрозумів.

Бо то неправда! То вигадка багатіїв, щоб приховати власне нечисте сумління…

Мою задуму урвало дзеленькання мобільного.

«Арнольд усе влаштує з громами. Приходьте вже», — пише Сіґне.

Я розгублено дивлюся на телефон. А вже за мить, як я й сподівався, приходить нова смс-ка: «Я мала на увазі, з грошима».

— «Арнольд усе влаштує з грошима», — голосно й повільно читаю я.

Лише почувши власний голос, я розумію, що має на увазі Сіґне.

— То ви таки отримаєте свою платню? — гукає нам услід Кароліна, бо ми стрілою вибігаємо з дверей.

— Дуже ймовірно! — кричу я, на ходу набираючи смс-ку: «Уже біжимо!»

«ХОК», — відписує вона замість «ОК».

— То ви вважали мене старим кнуром? — насмішкувато питає Арнольд, зустрічаючи нас на порозі.

Ми з Уле похнюплено розглядаємо свої черевики.

— Івонна сказала, що вас треба тримати подалі від дамочок, — бурмочу я. — Ну, не вас, ясно, але ми подумали…

Арнольд сміється.

— Сіґне мені розповіла. Давно я так не сміявся!

Кивком він запрошує нас увійти в помешкання. У вітальні на фотелі сидить Сіґне з горням чаю і круасаном. Лукаво нам підморгує.

— На що ви збираєте гроші? — питає Арнольд, обережно сідаючи в глибоке крісло.

Я набираю в легені повітря.

— Ми хотіли заробити грошей, щоб наш друг зміг поїхати з нами в шкільну мандрівку. Але потім я почав більше думати про те, як би заробити набагато більше — для себе.

Арнольд усміхається.

— У зароблянні на себе немає нічого поганого. Задум вдався? Ваш друг поїде з вами?

Уле хитає головою.

— Бракує ще 2000 крон.

— І ми заборгували 1200 крон Івонні, — зітхаю я. — За браслет.

Тепер зітхає Арнольд, витягає шухляду комода під рукою.

— Ото вже та Івонна зі своїми грошима, — пирхає він, запихаючи руку в шухляду. — То ж я віддав вам прикрасу.

Арнольд виймає з блискучого гаманця банкноту за банкнотою.

— Ось тут 1200 крон, — трохи невдоволено буркає він. — Сподіваюся, їй стане соромно брати у вас ці гроші. Грошей їй не бракує!

Арнольд простягає мені папірці.

Але я їх не беру. Хитаю головою. Мені перехоплює горло. Бо маю сказати старому те, чим сушу собі голову відучора. І це нелегка справа.

— Я не можу взяти від вас гроші. Я розбив вашу статую, ту, що стояла в гостьовій кімнаті. Потім намагався її склеїти докупи, щоб ви нічого не помітили.

Я не підводжу очей від підлоги.

— Що, вибач?

Нарешті я наважуюся глянути на Арнольда. Він буквально застиг. З грошима в руці й дивним полиском в очах.

Ну все, мені капець, думаю я. Тепер я стану рабом-боржником на все своє життя. І закінчу свої дні, можливо, злочинцем. Можу закластися, що статуя несамовито дорога. Коштує не один мільйон.

Раптом Арнольд починає голосно сміятися.

— Старий непотріб! — булькає він сміхом і ляскає себе по литці. — Знаєш, Антоне, чому вона стояла в гостьовій кімнаті? Бо я хотів віддати те одоробло на блошиний базар. Радий, що нарешті її позбувся!

І майже силоміць втискає банкноти мені в долоню.

Непотріб? Блошиний базар? Я довго хапаю ротом повітря.