— Ок, мабуть, ліпше прибрати слово «легке», — раджу я.
Решта кивають.
— А ще нам потрібний логотип, — каже Кароліна.
Ну, звісно, Уле вже напоготові, радісний, мов цуцик.
Ми вже раз забракували гриби, то ж тепер погодилися на його пропозицію. Але візьмемо собі за логотип крихітний мухоморчик — у кутику.
ТРАМПЛІН І ТРУДНОЩІ НА СТАРТІ
У нашій вітальні сидить Анна з великим аркушем паперу, гойдає в пальцях олівець.
Я мимоволі усміхаюся.
— Далі розсаджуєш гостей за столом?
Анна зітхає і сміється.
— Якби я знала, що це буде так важко, нізащо не погодилась би вийти заміж за твого тата, — жартує вона.
Анна показує на папір, де вона намалювала довгий стіл і густо обліпила його іменами.
— Ось глянь: двох моїх тіток і двох дядьків не можна садити поруч, бо тітки відразу починають говорити про політику, а дядьки — про автомобілі.
Я киваю і додаю:
— Бабусю й тітку Ґрю треба посадити біля грубки. Вони завжди скаржаться на протяги.
Анна ще важче зітхає, закреслює два імені й відкладає аркуш набік.
— А мої подруги, які грають на тромбонах, уміють грати лише весільний марш.
Я усміхаюся.
— «Глянь, он танцює дідусь…»? — питаю я.
Я відчуваю деяке полегшення, що тато з Анною не самі добровільно обрали той прибацаний вальс.
Анна киває і зітхає.
— А я так хотіла «Вальс квітів» Чайковського…
— У кожному разі, «танець дідуся» особливий і оригінальний, — сміюсь я.
Анна теж сміється.
Вірити чи ні, але я дуже тішуся, що танцюватиму на весіллі. Іне теж запросили. Танцюючи з нею, можна витерпіти скільки завгодно дідусів.
Я сідаю з ноутбуком на колінах, беруся до домашнього завдання з німецької. Ми почали вчити німецьку мову восени, зараз саме дійшли до фраз ввічливості. Ті німці, видно, нівроку ввічливі люди, звертаються на «Ви» до незнайомих людей, без кінця кажуть «Guten morgen» і «Danke sehr». Принаймні таке складається враження.
Анна сидить біля мене, гортає щось у мобільному, мугикає «Дідуся», хоч його й не любить.
— Гарну бізнесову діяльність ви розпочали, — раптом озивається вона.
Я аж трохи здригаюся. А тоді до мене доходить: наш бізнес працює! Анна побачила оголошення, сама, ніхто їй не показував.
— Але трохи неортодоксальний.
Уявлення не маю, що означає «неортодоксальний», однак відразу тривожуся.
— Покажи! — прошу я, схиляючись над її телефоном.
Перше, що відразу впадає у вічі, — гігантський мухомор. Я починаю читати, і втішного ще менше:
Хочете отримати:
Допомогу від заучок?
Догляд?
Свіжі скони?
Веселих собак на сніданок?
— Веселих собак НА СНІДАНОК? — я затуляю долонями обличчя.
Що люди про це подумають?
Що свої послуги пропонує банда серійних убивць? Рятуй, хто може! Якщо хтось сприйме оголошення всерйоз, то все закінчиться тим, що люди позачиняють усіх своїх чотириногих улюбленців удома.
Звісно, Нільс має рацію: увагу привертає незвичність, але ж усьому є межа!
— Ти написала «на сніданок» не там, де треба, — кажу я Кароліні вже за кілька секунд. — І гриб велетенський!
Кароліна голосно сміється у телефон, теж подивилася на оголошення.
— Соррі! Зараз виправлю!
— Хутчіш виправляй! — кричу я, не розуміючи, як вона може сміятися з такої грубезної помилки.
На щастя, Кароліна вже за кілька хвилин виправляє недогляд. Щоправда, гриб опинився між «доглядом» і «свіжими сконами», зате майже мікроскопічний.
І лише потім я читаю, що написано далі.
Scones, data & fitting dogs — ваш трамплін у світ живих.
— Трамплін У СВІТ ЖИВИХ? — стогну я.
Для кого трамплін? Для людей, котрі не живуть? Господи, звучить так, ніби ми можемо оживляти мертвих.
«Scones, data & fitting dogs — ми їмо собак і воскрешаємо мертвих».
Ще й логотип — мухомор! Mamma mia!
І лише після того, як Кароліна розсміялася удруге, я полегшено видихнув. Попри все, я засвоїв одну істину: бізнес — справа не для слабаків.
«Ми розпочали свій бізнес», — розповідаю я увечері Іне.
Я сиджу у своїй кімнаті, надсилаю їй фото, на якому — я з високо задертим великим пальцем.