Догоряла осінь, молодий чоловік знову відбував ночі на хазяйській половині, де було прохолодніше і трішечки шумніше внаслідок частих вібрацій, що долинали з глибин і надр. «Випробовують нас», казала нахлібниця, осудливо звівши брову: хто б міг подумати, саму землю-матінку хочуть звести, розпатрати її на нафту, на кольоровий прокат, на нікому не потрібне паскудство трансуранове. Ну справжнісінькі тобі пітекантропи. Молодий чоловік, забуваючи кивати, сонно витріщався, поривався слово вставити, але слова йому більше не давали. Сперечатися взагалі-то нікому не хотілося, до того ж після телевізора придбали стереопрогравач і дюжину платівок апрелєвського заводу.
Народився хлопчик. Жахливий вийшов скандал, з биттям посуду, з лементом і неймовірними фразеологізмами, він знайшов її на трамвайній колії — сиділа на рейках у чому вибігла й неголосно однотонно вила, допомагаючи виттю своєму тремтінням підборіддя і посмикуванням плечей. Червоні, майже чорні в ранніх зимових сутінках струмочки з рота — серце в п’яти пішло; але тут, звідки не взялися, зійшли над ними трамвайні вогні (все одне до одного, а коли треба, не дочекаєшся), і тоді він, під знущальний подзвін, заліпив їй кілька ляпасів, з тих, що запам’ятовуються: на все життя, до самої могили, це виявилося всього лише розмазаною помадою, помадою і легкими подряпинами, рубцями на пергаменті ляпасів. Додому вона йшла хоч і без жодного бажання, але й без примусу. Майстерний макіяж приховав усі сліди; трохи затісно стало, але друга господиня змирилася й тихою тінню сновигала біля плити — ніхто не довіряв її показушній смиренності, раптовому мовчанню і загальмованості рухів. Особа, вбачаючи в лагідності хитрий розрахунок і горду підступність, спритно остерігалася психотропних її пиріжків і виходила зі становища, зачиняючись у коморі для поїдання сирих нітратів. Її фігура ставала нормальною.
Незабаром — рік минув чи два — узяв та й зник старожил, колишній господар. Можливо, він помер чи потрапив кудись унаслідок загальної перестарілості думок. Особа, одначе, запевняла, начебто дідусь клюнув на отруйну принаду однієї із шиванутих секс-громад. Господиня, не бажаючи чути у своєму домі дурниць і гидоти, справедливо гадала, що господар просто кимсь захопився або ж прийняв постриг. Його, бідолаху, надто легко обкрутити: адже він завжди був такий мовчазний і нерухомий. Вона знову не спала цілу ніч, піднялася дуже рано, віддала необхідні розпорядження, зібралася і востаннє залишила дім. Щонайвостанніше.
Її не було мало не тиждень. Повернулася й принесла нові платівки та невелику шкіряну валізку темно-коричневого кольору — стару, обдерту всю, з дерев’яною ручкою, з поважного віку іржею, що в’їлася в подряпини кутників, товчену-перетовчену. Тепер таких не роблять, пояснила вона. Ніхто її не запитував про причину, а валізка була на замку, тому всі полегшено зітхнули, коли одного прекрасного вечора (стояла прозора, в димах і дрімоті, у синяві й золоті, у гаморі бульварів і гудінні бджіл над квітучими скверами, надзвичайно здорова і привітна осінь) господиня, пововтузившись за зачиненими дверима, з’явилася у всій пишноті ретельно підігнаної вихідної колекції.
Вона розщедрилася на витриманий коньяк, з істинно французькою етикеткою, котрий ширив дорогий аромат, а потім, під мужню млосність «Юрая Хіп», велично випливла з-поміж кришталю та хризантем і буденним голосом сповістила їх про своє заміжжя. Вечір минув у щасливому вереску і сльозах.
Неодноразово заходив до них чоловік, у сімдесят п’ятому і ще, здається, у сімдесят восьмому, саме малюка стали поволеньки до школи наближати, літери та книжечки, він же довго мовчав, і всі непокоїлися, крім другої господині, яка й сама мовчала котрий уже рік; настільки твердо вона мовчала, що вже й забулися якось джерела мовчання її прапороносного. Вона (і ніхто більше не смів називати її нахлібницею, ні подумки, ні поза очі) прислухалася до його безмовних слів, торкалася до нього, розшукувала і приносила в його дитячу кімнату (колишня панська опочивальня) загублені іграшки, безмовно виконувала його примхи, і з усього було видно, що друга господиня пречудово розуміла хлопчика; та що ти, він пустує не зі зла, діти є діти, їм що мамка ненормальна нашепче, те й повторюють вони, безневинні злочинці, неслухняні володарі домашнього вогнища.