Інша річ молодшенький: вона геть-чисто забула обставини його народження. Але знала, що його матір’ю зробили іншу, чужу і нікому не відому особу. Злі сили втрутилися в долю. Марс у Водолії.
Він радив їй позбутися. Наполягав навіть. Вона ніколи його не любила, хоча визнавала за ним певні достоїнства. Біляве сумовите щуреня. Вона не змогла б його послухатися, адже вона завжди самостійно ткала свою павутину, нікого не підпускала до своїх справжніх намірів, у тому й сила її. Не біда, що діти випурхнули з гнізда: вона заслужила спокою і цю багатокімнатну фортецю.
Цікаво все-таки, от Вірку все оминуло, і що ж? Сидить, у собі впевнена і навіть приваблива, пір’ячко чистить. Заміжня, без жодного ґанджу… гостра заздрість, що почалась із нелогічного, кимось колись викликаного жалю до себе, перехоплювала подих. Сидить біля вогню, нігті полірує, стервоза. Телефонний диск перед нею, як поле лототрону. Регулярно дзвонить їй капітан-лісник-утікач, причини його дзвінків найнесподіваніші: то краби, то політика, а одного разу, не впізнавши голос, він освідчився їй у коханні, і вона з огидою пожбурила трубку, після чого ще кілька разів у самому зародку гасила настирливу міжміську трель, доки Вірка не випливла голяка з ванної. Мокрі сліди, зів’яла врода. Задушила б, раз і назавжди. Назавжди.
5
Вона старанно вивчає астрологію і відьомство у роздруківках. Комп’ютера б купити (на Заході, кажуть, є такі, настільні). Їм шлють телеграми, роблять візити, допомагають, не питаючи дозволу. У дворі перебудова. Все зносять і розвалюють. Вони уважно слухають вождя. Вони сподіваються разом із усіма. Зміни, зміни… Заходять у будинок різні люди: приятельки, чоловіки, діти, ділові знайомі, неділові знайомі, незнайомці всілякі. Стрепенулися, замовили охоронну систему (порадили їм). Надійні металеві двері не впускають жебрачок, алкашів та агентів Держстраху.
Відьомство виявилося цікавою, ненамарне вигаданою штукою. Господиня (справжня) дивилася на неї і думала: зовсім зневірилася баба, треба б їй підкинути яке-небудь осмислене заняття, вона й себе, і мене зведе шаманством. Нічого, згодом притерпиться. Наклала закляття на двері, і візитерів поменшало. Заходить дебела тітка: «Вам телеграма». До біса тітку! Більше вона не пробереться, не зуміє. Молочарка заходить, зарослий різник з важелезною торбою, варто сказати йому, що досить, що вже не треба, бортовий холодильник і без того від їжі вгинається, для чого нам баласт — але сказати чомусь забувається, і ось він знову тут, чи не примагнітити і його? В’язанка копченого, рибні розсипи на купі запилюжених паперів, залишених якось нотаріусом, — подивитись би, про що вони, раптом виявиться вілла на Багамах чи відеомагнітофон. Утім, на якого ікса нам Багами? (Так Юрко каже, веселий він, хороший, ніби й не в бурсі виховувався. «А що ще залишалося робити?», заперечила вона комусь). Ковбаса по килимах котиться, та нехай уже, не вставати ж через неї, Мариська потихеньку своїм мишенятам перетягне. Прибирати вони не те щоб зовсім перестали, ні, просто даремної дурної роботи господині не люблять, за межі житлової зони й самі носа не показують і людям зазирати туди не радять, недобре там з якогось часу, погань усяка розвелася від спеки і Чорнобилю. Відновилися підземні вибухи, перестуки нічні виникли, спалахи в небесах, зміцніло чаклунство в крові.
Після серпневих подій будинок став здавати позиції. У бійниці уранці зазирала осяяна низьким сонцем малинова хмара, яка закривала небеса. Дні стояли похмурі, й уже у вересні почалися дощі. Верхній поверх довелося заставити ночвами і проробити в покрівлі діру для стікання води. Рожева водичка з хмар дозволяла їм обходитися без солі. Зовсім зникли автомобілі: можливо, вулиця заросла буйним бур’яном, або ж її перенесли за тридев’ять земель, відповідно до реконструкції. «Щось змінюється», кажуть люди, які далі їх відвідують. «Бомба, землетрус, повінь, катастрофа, перевибори. Ірак, інфляція, заручники, мафія, радіація, ще катастрофа. Волосся випадає, дві голови і п’ять ніг, біржові вісті, курс мінливий, прогноз невтішний, блискуча посадка зі схованим шасі, знову катастрофа, космічні діри, поземні порожнечі, всесвітня хворість». Їм усе це близьке і зрозуміле, їхня телетруна досі тішить новинами та фільмами, вони люблять Світлану і не люблять цих жовтодзьобих вискочок, а картини тепер роблять безмозкі шкуродери. Якби не Рязанов, не Гайдай якби, не інші щонаймиліші особистості — Саша Маслаков досі на коні, і, як і раніше, знає свою справу пан Сенкевич; я б зараз навіть Капицю із задоволенням додому впустила, він так добре тлумачить очевидне. Що там ще за інопланетяни, не буває інопланетян, завтра спростування дадуть; чорти лише бувають, у підвалі нашому скачуть, та ще барабашки новоявлені на горищі, трясуни-стукачі, озвучені помилки наші. Замучила ти мене своїм зіллям, мати, душок від нього і патьоки на стінах, чого ти хочеш — час назад повернути? Яка Чечня? Не чіпай ти її, бога ради.