Подальше тупцювання на сходовому майданчику, здається, втратило будь-який сенс. Доводилося вирішити: відразу вдертися в підозрілу квартиру чи спершу зайнятися незвичайною дівчинкою. Він обрав друге. Не через якісь-там привабливі конкретні особливості вибрав, а з однієї простої причини: повернувся хлопчик-спортсмен, який, як і треба було сподіватися, знову погребував ліфтом.
— Слухай, а де вони? — кивнув Богун у бік дверей.
— Не знаю, я з восьмого, — знизав плечима хлопчик.
— З восьмого? Це не у вас проживає дівчинка-пострибунка? Оката така, скаче по сходах як коза. Мало з ніг не збила.
— Еллі? Ні, не в нас. Вона на шостому мешкає, — хлопчик призупинився, обернувся і повідомив: — Тільки вона не могла вас із ніг збити, у неї нульова маса!
Богун ковтнув слину. Безтілесних мені ще не вистачало… Жартує хлопченя. Майстерно володіє метафорою. Їх зараз навчають за прогресивними методиками, від них що завгодно почуєш. Він не до ладу пробурмотів:
— А, ви фізику проходите… — І відразу прийняв рішення.
— Вона не тільки без маси, а й безголова. Гроші загубила. Передай їй… або — підемо разом, я сам оддам, все одно стою без діла.
— Це правильно, гроші посередників не люблять, — заявив хлопчисько, хоробро сплюнувши в бік вікна. — А ви рись нагадуєте, — раптом сказав він і всміхнувся.
Чарівна безпосередність. Надерти б йому вуха, та ніколи. Врешті-решт, вони цілком розумні люди, — переконував себе Богун, ступаючи сходинами услід за хлопцем. Навіть якщо й не люди вони зовсім. Головне, не будуть, — привітавшись, стріляти в мене з дрібнокалу, як ті дегенерати на Нових Будинках. І, маю надію, в них не прийнято метати ножі в гостей.
Він уже уявив собі, як увійде і ким назветься, коли короткий скрик знизу примусив його завмерти. Хлопча показало потрібну квартиру і продовжило сходження на восьмий поверх. Богун вичікував. Унизу відбувалося якесь шамотання, якась важка гра. Тихо зітхнув хтось, — він не ввів себе в оману, в нього самого був пістолет із глушником, — потім він почув ще кілька таких же зітхань. Він викликав ліфт, думаючи про те, що шкода буде втратити, навіть не познайомившись, симпатичного юнака, що мав незвичайну слабкість до свіжих газет. А. що ж бо наші? проґавили ідейно-політичних добродіїв?
Він поставив у ліфт важку свою валізку і спрямував його вниз, а сам дуже швидко, не гірше ніж той хлопчисько, рушив слідом.
Шкіряні добродії виявилися досвідченими бандюгами. Той, що так і не став приятелем Богуна, встиг пристрелити тільки одного з них — пристрелений лежав обличчям донизу на вхідному майданчику. Другий тримав на прицілі двері ліфта, які саме відчинялися. Проводир-крокодил маячив позаду, біля вікна. Все-таки вони на це купилися, — флегматично подумав Богун, натискаючи на ґудзик дистанційки. Двері не встигли розчинитися: вони розлетілася на цурпалки, потік полум’я рвонув із ліфта назовні. На Богуна війнуло жаром. Товстуна крутонуло і жбурнуло ницьма на підвіконня, його шкіряна куртка спалахнула. Пластик у кабіні ліфта теж палав, а керівник групи продемонстрував чудову реакцію, відразу кинувшись до виходу.
Тої ж миті до Богуна прийшло пронизливе й виразне усвідомлення того, що прийдешнє — вже відбулося, що воно, всупереч плину часу, вже сталося і відтоді міститься — з усіма численними, необов’язковими і жорстокими подробицями — у його власній пам’яті; все, що він бачить, вже завершене, попри незавершеність моменту.
Осяяння складалося з пригадування майбутнього і впізнавання сьогоденного. Раптом сплелися в орнамент фрагменти мозаїки; радісне передчуття охопило його, заважаючи як треба прицілитися. Він виправить, він тепер знає все про себе, і все, що він знає, можна виправити.
Про що він думає, що з ним, звідки це дивне відчуття? Затьмарення минуло. Навалилося, обпалило, зникло. Махнуло крилом, закаламутивши дійсність, відштовхнуло, ніби вал прибою — і відкотилося. Навколо знову мокрий пісок, мул в щілинах каміння… дзенькіт падаючого скла, втеча керівника групи, задимлений зелений вогонь під ногами.
Вибір позиції, удар пострілу, плями на брудній стіні.
Дурна, погана ілюзія. Якби він був ясновидцем — хіба довелося б йому стояти тут і вкотре вже робити приписане хвилиною і залізною логікою боротьби?
Лікарняна палата, холодні присоски мнемозонду, розчарування на переважно беземоційних обличчях гебістів. Тепер він знає: біди його почалися не в Глушині, а раніше, задовго до того жахіття наяву, уривки якого пурхають у голові.