Панове! Ви люди ділові, знаєте ціну щиросердечному зізнанню. Виймайте блокноти, записуйте. Лекція буде довга і вниклива.
Почалося все як звичайно: з Учення, Учителя і хмільного чаду, без якого мудрість не солодка. Учитель був що треба, мед-пиво з нами пив, парадоксами під сонячне сплетіння бив і азарт спрямовував в потрібне русло. Почалося все як годиться: з книг і записів, з чарочки-кумарочки, в яку капають зілля, з однієї по колу сигарети, з ефірних випарів під чифір смоляної в’язкості, з масок на стінах і блідості на обличчях. Зараз, швидше за все, антураж не той, часи міняються — ну то й що?
Пам’ятаю я, все пам’ятаю! Світлі часи романтичного спіритизму, де ж ви закопані? Вірили в астральні течії, в голос космосу, в скам’яніле лайно і розталу воду. Пили сік ефірних надр, на Дворогу з дахів вищали, у швидких гарячих снах знищували невинність зорі Міцар. Та це, так би мовити, декорації. Головним було — себе самого змінити навіщось.
Мене закликали розплющити третє око — в мене заплющувалися два наявні. Давали копняків. Будили. Усоте по чакрах стукали — з відтяжкою. І стояли на своєму: відкрий, собако, око, хай росте! Я відкривав: маєте, злидні! Хай вам буде третій, хай четвертий, нехай я стану стооким, як зачароване чудовисько з забутого міфу. Зіскочу в пітьму і конкретно вознесуся. Бути мені багатооким, багаторуким і многосильним, на славу Шіви! Тільки — вибачте! — не хочу я теорій ваших, незбагненних для розуму.
Люди добрі, скачіть, але не заступайте! Є ж усе-таки межі пристойного. Усі ми в школах училися, всі два на два зубрили. Не змушуйте, любі мої, видивлятися в бінокуляр атмосферу Місяця або до одуріння озвучувати склад «му». Домовимося раз і назавжди: немає на Місяці атмосфери! Не було, нема і навряд чи з’явиться. Оголена, охолола каменюка. Вітром сонячним розшарпано одіж. Космічна лупа на шкірі. Таким чином, повнолика красуня, аура якої видається такою привабливою і пишною, чекає на нас за межами фізичного світу. На нашому небі її немає. Та, яку бачимо над головою, — дешевий передрук.
Щоправда, дехто бачить не те, що є. А те, що є, не подобається їм цілком рішуче. Але вам, панове, така ірраціональність абсолютно чужа. Ви люди реальні, тож ви не бажаєте знати, про що товкмачать ці лопухи. Наприклад, вони стверджують, нібито від враження до осмислення минає рівно одне життя. Щоразу їм доводиться заново народжуватися і вивчати слова нової пісні на старий лад, бо короткий вік людини закінчується посередині приспіву. «Речі мають дві сторони» — ось і все, що ми встигаємо зауважити. Абартурфіргу! — вигукуємо, вражені до остовпіння. Чорт знає що вигукуємо.
Панове! Кожна вимовлена вголос дурниця, навіть якщо вона несе в собі відлуння надії, так і залишатиметься дурницею доти, доки ви не зумієте організувати ці вражаючі звуки в тривіальні, але значущі слова. Ваш особистий внесок у світове мукання оцінить священна небесна корова, і, якщо підфортить, в міру навалить вам щастя. Не приписуйте магічної сили звукам, словам чи жестам! Звуки, слова і жести — підмога. Милиці. Багато абсурдних ритуалів — побутові обряди, ворожба, обговорення системних політик і гидотної правди дня, з’ясування істин шляхом запитань, або, скажімо, домашнє музикування під фоно, настрій і легку закуску — не більш ніж спосіб змусити себе дізнатися свої бажання і втілити свою волю в ритуальних діях, безсенсовність яких підказує: дія може бути будь-якою і відніфігашною, основне — викластися.
Бо ж воля, як писав якийсь німець із чудернацьким прізвищем, суть матерія творяща. Але це і без німців зрозуміло. Це очевидно.
Волевиявлення — не завжди порожня балаканина перед розімлілими дівчатками з хижими червоними кігтями. Воля, добродії мої, мегатонний цокаючий заряд. Нею можна таких діянь наковбасити, що потім і архангелам не розхлебтати. Підручники доведеться переписувати! І після того, скажімо, не дівчатка будуть прикидатися перед вами тихими ангеляточками, наївними щодо інтимності, а навпаки: ви самі, панове, в спідничинах та з накладними віями почнете перед дзеркалами губки фарбувати і задницею крутити… Чим вам не приклад? Цілком вам приклад…
Ну, брательнику, і сміх же в тебе! Таким би сміхом на молодий місяць на кладовищі фільми жахів озвучувати, тільки-от мертвих шкода.
Не вмієш розпорядитися волею — зажени її в ритуал. Є такі практики. Практики — річ небезпечна, але супроти зневіри та нудьги — дуже допомічна. Головне, щоби гуртівник… щоби дядько, який візьме собі на горба наше навчання і виховання, нас не боявся, нами не харчувався і на підсвідомчик наш не тиснув.