… Дівчата-зміючки, чому ви відвернулися від мене?
Цей епізод передував моєму знайомству з Гуру.
Було діло, і були плани. Минули роки. Замкнувся цикл, заколосилися над цілиною життя пишні бур’яни розчарувань, і я повернувся до наставника. Постарів він, веселий дідько, але хватки не втратив, просто з порогу завів, розкрутив, на нові рубежі націлив.
— Індустрія змін набирає обертів! — повідомив. — Ліпимо світле майбутнє з чого ся трапить. На ходу змінюємо хід історії.
— Ну ви й боги! Куди вже мені! Я, як і колись, обмежений локалкою. У дечому надчуттєвий, із деким на контакті, одним словом, вузький спец.
— От і домовилися. Знайдемо, де тебе застосувати!
Він не кидає слів на незораний ґрунт.
Панове! Дивними маршрутами просувається моя оповідь. Стільки усього наговорив — а користі? Мабуть, я втримаю себе від опису наших тихих подвигів. Та й не зміг би я… Братан, ми з тобою технічні працівники. Ми бачимо сплетіння задумів зі середини, з єдиного вузла, за який і відповідаємо. Нас не запитують, чи добрі ці задуми.
Було діло, і були звершення. Чини наші спершу тішили швидкими й очікуваними результатами. Перебудовники відвоювали свободу творити добро і благо — але сотворити благо їм перешкодили. Певна сила, природа якої невстановлена, накинулася через кут на молодую свободоньку і змусила невинне дитя змін мовчки терпіти все що завгодно. Наслідки кожному відомі. Інші, з більшим сумлінням, задовго до таких наслідків виконують харакірі.
Гуру запідозрив зовнішнього ворога. І згадав про мене.
Я випнув щелепу і розправив плечі. Від рядових виконавців — до важливіших персонажів! Велика честь — врятувати світ! Дам собі раду! Вирахую їх!
Від жовторотого спасителя душ, який утрапив у свідомість бомжа-наркомана, до віртуоза ментальних двобоїв — оце мій шлях. За плечима сотні спроб і роки шліфування майстерності. Я готовий до головного іспиту!
— Дурню! Спечешся, — бурчить гуру, — шабелькою там не розмахуй…
Наводки вели на самісінький верх. І не дивно: наша контора давно до верхів добралася… Там і перетнулися інтереси людей і прибульців. Було знайдено людину, чия керованість не викликала сумнівів: молодий і міцний секретар молодого і міцного міністра, який узявся незрозуміло звідки. Я прихопив носія, добре розрахувавши момент. Шеф та інші підозрювані зібралися в «акваріумі» — закритому, на двісті відсотків вільному від прослуховування кабінеті.
От і настала моя зоряна година. Виправлю майбутнє, впорсну дещицю щастя у хворі вени історії.
Неймовірно довго триває вживання. Секретаря захистили від психохакерів. Детонатор глибинного навіювання. Бомба в голові. Те, про що він знає, але чого не може згадати, є небезпечним і для нього, і для «наїзника». Вламається хтось незграбний у заміновані мізки, зачепить спускові асоціації — і той зійде з розуму від психічного вибуху, який знищив особистість носія.
Я вмію переступати через асоціації. Та час біжить. Треба встигнути! — стукоче у скронях. На першому ж повороті наштовхуюся на охоронця. Злість і несподіванка вирішують усе. Тепер я озброєний. Я зі спритністю та вправністю спецназівця вриваюся в службові приміщення, розстрілюю гадів — а в гадів усередині кристалики, гнучкі жили, зчленування тяг — підбираю ще один пістолет, із глушником, — агентик якийсь до стіни відфутболив, мою увагу відвернув — і відразу ж «на прийом» до наступного. Тут усі такі! Шарикопідшипникові! Вражі сини нами правлять! Вороги наші панами і чинушами улаштувалися! Ех, побільше б гадів знищити — і будь що буде, вишак чи орден…
Ти — не він, — нагадую собі, — тобі не потрібний його лексикон, не потрібні зеківські пріоритети і парламентські розклади. Ти всього на годину запозичив його сутність. Якщо станеться неймовірне, і цей хлопець вціліє, він до кінця життя буде захоплюватися осяянням, яке спонукало його схопитися за зброю. Але при тому він так і не зможе згадати чужинця, який запопав його думки.
Хоч би дах у нього не поїхав у намаганнях розібратися в собі…
Знову постріли, дірки в корпусах, синтетичні жили, бризки чорного мастила. «Всіх не перестріляєте!» — нічого, як почнеш, то й закінчиш, інші доб’ють! «Акваріум» розташований за кабінетами «чиновницького кварталу», а пройти всі інстанції в нас дуже складно. Навіть якщо ти озброєний і нерозважний. Хтось устиг підняти тривогу, і я нарвався. Піти то пішов, але й постраждав. Кулю впіймав рукою.
Треба десь пересидіти гамір і полагодити прострелене передпліччя. Пірнаю в коридорні тили і знаходжу тісне службове приміщення. Тут навіть освітлення нема. Комірчина два на два. Я захопив із собою патрони і, обмотавши рану шматком сорочки, перезаряджаю. Кваплюся, у крові — азарт, тому, напевно, не відчуваю особливого болю. Цілком стерпний біль. Отут двері комірчини (туди вели інші двері — «стороннім вхід заборонено») звискують чортом і відчиняються; засліплений променем ліхтаря, я стріляю першим. Жінка, відвідувачка, звичайна собі тітка сорока років… на вигляд — цілком звичайна… упала і кричить, затискаючи живіт… звідти, між пальцями, молочними краплями проступає змазка… І бурий підшкірний хітон заростає на очах.