І тоді згущаються з туману тіні.
Пахани на сходку з’їхалися! Риба, яка гойдається у фотелі на коліщатах. Поруч дядько-Водолій із зіркою в чолі; з другого боку червоноокий маршал Овен. Всеруйнівний Телець і всевидючі Близнюки; розсудливий Рак і мудрий затятий Лев; єхидна розрадниця Діва й отруйний цілитель Скорпіон — усі вони по-прокурорськи дивилися на мене. Туман, задушливий туман, подібний до часу, — чому туман завжди такий подібний до часу? — завішував сцену, що обертається. Мене поглядом не проб’єш, одначе як не відчути в такій обстановці свою жалюгідну належність? Слабка людина, розчавлять її одним натиском пальця, ніби блоху-роззяву.
І — такі вже у них звички — навколо й над ними, немов відображення або сон, вимальовувався всесвіт, з усіма своїми непривабливими подробицями. Палав обрій, у небесах кипіли сузір’я, бігали у пітьмі один за одним збожеволілі побратими мої.
Сучасність наша ніяк не сприяє міцності духу, тому незатишно було мені в компанії вседержителів. Вони не залякували: кому спаде на думку залякувати кропиву, яка здуру проросла крізь щілини в бетоні плацу? Вони нічого не пропонували: ніхто не пропонує зійти з дороги мурашці, маршрут якої перетнувся з рухом бронетехніки. Вони просто вивчали диковинний екземпляр. Я здогадувався: мій випадок цікавив їх з огляду на повну неможливість мого випадку. Мені давно належало перетворитися на яку-небудь волохату сволоту і з розумінням підвивати в зграї одного з демонів, цих самовизначених креатур (кросворди читайте, неуки! кросворди — вмістилище істин і прямий шлях у чудесні поля!), висуванців пітьми, які називають себе земними богами. Або ж, на вибір, просто померти, переставитися від чергового нещасного випадку, накласти на себе руки, померти від серцевого перенапруження — подробиці за смаком. А мені — ось я, у центрі Кола, живий і цілий! — як завжди, все пофіг. Навіть власна долечка. Плювати я хотів на складності нового устрою з усіма його перипетіями, законами та беззаконнями!
3
Зі школи, здається, нічого крім останніх сторінок не читав. А от у школі, в період бурхливого дозрівання, ковтав запоєм. Класик дохідливо виклав суть фаталізму; сьогодні саме слово фаталізм переінакшено, по-іншому воно вимовляється, абсолютно по-нашенському, та тільки ж не у вимові суть. Суть у тому, що ти засвоїв: смикайся, не смикайся, нічого для тебе у світі не зміниться. Не станеш ти щасливішим, коли вкрадеш мільйон, чого б не затіяв ти на вкрадене; не надихне тебе дівчинка за викликом, хоч би як пречудово її не навчили; не зумієш залити тугу ні бормотухою, ні колекційною пляшчиною з бургундських льохів. І якщо не випало тобі, то проживеш довгі літа боягузливим лохом; а якщо випаде — прогримиш на весь світ і згинеш. Або — навпаки. Кому як.
І коли відчуєш ти цю невигадливу істину — нутром, хребтом або, внаслідок особливої тупості, черепною кісткою своєю — тоді й підійдеш до основного висновку: не ставай сукою, не роби капостей братві, розглядай хмари в сонячний день та оминай провісників.
Мучителі, коли вивудили з мене цю довгу невеселу думку, то знову в німоті своїй розчинилися: зникли всі як один, так ні слова й не кинувши. Не заслужив я, мабудь, слів. Не удостоївся вердикту. Мені, який на мить вознісся в сяйво, повернули свободу залишатися тим, ким я є. Відьмочки, мене побачивши, розвеселились та перетворилися на дів невимовних… нахлинули тут часи тугі, закрутило нас, завертіло у танці хмільному… Коли отямився, виявив, що історія раптом завершила безглуздий рух свій.
І застряг я в незрозумілій келії, де ні похмелитися, ні дівці підморгнути, ані пригадати навіть, що привиділося, а що насправді було.
4
Зовсім ті, нижні, вчаділи: один на одного видираються. Вилізти сюди затіяли — розум їм повідбивало. Їм, перетвореним, не так крівці хочеться, як невразливість мою розколоти. Пищать вони, скаженіють, на людей іклом клацають і самі не розуміють чого скаженіють, Або розуміють але собі не зізнаються. Зізнайся-но, що ти перевертень. Куди там! ми й у меншому не зізнаємося ні перед другом, ні перед Богом. Погодитися з ближнім, що два на два — чотири, для нас гірше за образу.
Надзвичайно чіпкі тварюки. Скелелази. І не в облом їм через мене так напружуватися? Зачиню-но я вікно… Навчилися вертикальному переміщенню, на біду мені. У нинішні часи висота — не перешкода. Будь-який плазун на будь-яку висоту заповзе й кого хоч ужалить. Або, приміром, візьме ліцензію, крила відростить, назве себе птахом нового типу…