— Поясніть усе-таки, чому в мешканців склалася така дивна думка про дівчинку? Це ж у ваших інтересах!
— Пояснити? Вам? А ви заслуговуєте на пояснення? Ви нічого, крім ляпаса, не заслужили! — не втрималася жінка. — Усе, чао. Без ордера і не потикайтеся. — Доню! — покликала вона. — Йди-но сюди. Проведеш дядька.
І тут тривожно теленькнув дзвінок.
Небагатослівний таксист віз його чудернацькою дорогою, яка несподівано поєднала знайомі місця. Вітрина крамниці. Подвір’я, собака, кіт. Страшне та неминуче наближалося. Хижа діра котилася в піднебесся. Хтось тихо кавалку вав будинки, відтинаючи від них одразу по декілька поверхів. У вікні оголювалася красуня, вікно раптом заліпило чимось білим; білий силует звивався і пританцьовував принаджуючи; здавалося, снігова королева визирнула з танцюючої заметілі. Раптом попереду, просто перед автомашиною, з’явилася дівчинка.
— Еллі!
Таксі мчало по осьовій. На місці таксиста сидів невидющий кам’яний ідол.
— Не відчиняй! — крикнув Богун.
І Рвонув у передпокій. Дівчинка крізь Двері з кимось розмовляла. Не роздумуючи і не звертаючи уваги на обурені крики господині, увірвався у велику кімнату. В кімнаті нікого не було. Він притулився плечима до стіни, обережно визирнув. Еллі закінчила розмову і завмерла, подавшись уперед, до дверей, зосереджено вслухаючись у тишу — чи вдивляючись у щось, що відбувалося за дверима.
Хто б не приходив, приходив він дарма, — подумав Богун. — У цій родині уміють віднаджувати непроханих гостей.
— Хто там іще? — байдуже запитала жінка.
— Помилилися! — весело відповіла Еллі. — Мам, він заліз у татів кабінет і щось там шукає!
— Та нічого я не шукаю, не треба маму обманювали, — вимовив Богун, захоплено розглядаючи найсправжнісіньку Віщу Кулю.
Куля лежала собі на скатертині, поглинаючи світло і всмоктуючи його енергію. Вона була чорна, матова й дуже крихка. Біля кулі була відчутною передгрозова свіжість. Її ледь помітне мерехтіння викликало таємничу піднесеність думок. Богуна настільки привабила до себе ця дрібничка, що він тільки в найостанніший момент відчув за спиною чиюсь нечутну присутність і метнувся вбік. Просвистіла палиця і відскочила від його біцепсу; Богун одним рухом скрутив немолодого, багряного від зусилля дядька, який цілився йому в потилицю. Він послабив хватку, віддаючи належне гуманності того, хто нападав: нападник цілком міг його вбити, як не зараз, то ще раніше, оскільки у лівій руці дядько тримав знятий із запобіжника пістолет.
— Ну а ви хто такий і що тут робите? — поцікавився Богун.
— Відпусти! — буркнув дядько. Очі його палали гнівом. Богун відійшов набік, наставив на нього відібраний пістолет для остраху і запитав:
— Це ви щойно дзвонили?
— Я.
— Вас дівчинка впустила?
— Так.
— Ви нікого не помітили внизу?
Дядько зам’явся. Богун зауважив швидкий погляд, яким обмінялися дядько з жінкою, яка тихо стояла в дверях. Богун поцікавився:
— А як вам удається зникати посеред сходового майданчика? До речі, корисна порада: не ходіть босоніж, не залишайте за собою слідів. Сліди, знаєте, видають вас із головою…
Його не слухали. Дядько дивився в підлогу. Точніше, дивився він крізь підлогу — і явно щось бачив.
— Що з тобою, приятелю?
— Ще одного вбили. Тепер там п’ять трупів.
— Як він виглядає?
— Міцної статури, смаглявий, азіатські риси обличчя, коротка стрижка, на скронях сивина…
Опис точно відповідав зовнішності координатора регіонального відділення. Звали його Кощієм, і були йому притаманні єхидність, невловимість і максимальна обережність у справах. Стало цілком зрозуміло: їх підставили. Запродали з тельбухами. Все, час брати ноги на плечі.
— Піднімаються! Зараз будуть тут! — стривожено повідомив дядько.
— Чого ж ви чекаєте? — поцікавився Богун, намагаючись погамувати емоції. Емоції не сприяють виживанню. — Рухайтеся! Показуйте ваше уміння. Рятуйтеся!
Червоновидий простягнув руку до кулі.
— Назад! — прикрикнув на нього Богун. — Ця штукенція мені самому потрібна. Я її конфіскую.
— Чи не могли б ви почекати з конфіскацією? Я даю слово честі…
— Виключено. Давай, татунцю, давай. Дівчинку забирай зі собою.
— Ви що ж, плануєте залишитися тут?
— Планую. Я нічого не починатиму. Зовсім нічого. Але мені для від мазки куля потрібна, — пояснив Богун, здивовано дослухаючись до власних слів, які, здавалося, народжувалися самі собою, мимоволі. — Я й так вже усі правила порушив, — додав він невідомо чому.