Выбрать главу

— Не туди, нагору! — шепнув він, коли вони услід за ним вибігли на сходи. Він уже встиг зауважити, що на майданчику шостого поверху нікого не було.

Вони щасливо промчали повз знайомі двері, біля яких бездиханно лежав нещодавній дядько. Його міжпросторові досліди завершилися назавжди. З помешкання долинали збуджені голоси. Ці кретини дотепер не здогадалися, як ми вислизнули, — щасливо подумав Богун. І відразу ж замислився: а чи не завдячують вони цим зеленоокій чаклунці Еллі?

Через наскрізне горище вийшли вони до ліфта крайнього під’їзду; зійшли на другий поверх. Богун ішов попереду. Він знав, що і для чого робить. Вибратися. І крапка. Вибратися самому і полонених своїх із-під вогню вивести. Залишимо розборки до кращих часів.

Нічого підозрілого навколо не було. Швидким кроком пішли вони до автобусної зупинки. Еллі раз за разом озиралася на Кулю. Немов матуся на дитину, — роздратовано подумав Богун.

— Спокійніше, мала, не привертай до себе уваги.

— Нас наздоганяють! — враз сказала вона.

Обернувшись, Богун побачив спалах. Він упав ницьма на асфальт, прицілився і двічі вистрелив — зробив два гарні неспішні постріли з позиції «лежачи», які пробили дві дірки в двох нетямущих головах. Переслідувачі, бруднячи сніг кров’ю, забилися в судомі. І тут Богун нарешті дещо зауважив.

На рукавах у хлопців красувалися і емблеми Генної Безпеки.

Ось коли ти влип, сказав він собі. Міцно влип. Надійно. Точніше, безнадійно. Без права на амністію. Довоювався, пень! Навчився, на свою голову, стріляти влучно, стріляти швидко… Гебешники й на тому світі знайдуть. Знайдуть — і жили повисмикують.

Він перекотився на спину й обернувся, щоб провести поглядом урятованих. Чомусь він був певен, що Еллі та її мама вже далеко. Та дівчинка залишалася тут, поруч. Вона притулилася до жінки, яка впала, і плакала, намагаючись привести її до тями. Богуну вистачило одного погляду, щоби зрозуміти, що трапилося. Жінці потрібна термінова допомога. У таких випадках в рахунок ідуть хвилини.

Тільки цього йому бракувало.

Уранці він вийшов на планову розробку. Пошук за наводкою, проникнення, затримання. Мутанти — істоти, яких зовні неможливо відрізнити від звичайних людей, і які становлять загрозу для звичайних людей вже самим фактом своєї присутності серед них — з’являлися зненацька і йшли незрозуміло куди: немовби невидимою завісою загороджувалися. Богун уперше був у ролі ловця. Цей статус, як і нові погони, — наслідок тривалого, переважно жорстокого дресирування. Він брав «крутих» і «відморозків»; він пройшов практику силового пресингу та ювелірної психообробки; він міг утихомирити будь-якого забіяку й підкорити своїй волі нічних гієн. І от, через кілька годин після початку акції, все завалилося: кар’єра, вислуга… та що там вислуга — зуміти б дожити до трибуналу… вижити — от про що молитися треба! Бо завданнячко не з найлегших.

Утікати! Загубитися в лісі, заховати дівчисько. Культовий предмет обміняти на новеньку, розумно вигадану біографію…

Як же він примудрився так напартачити у відповідальній і технічно нескладній справі? Але ж посміювався із чужих невдач. Якась дика накладка. ГБ — це вам не самостійні бойовики від політики. ГБ — це нова, альтернативна силова структура. Це влада, таємна й абсолютна.

Звичайно, не тільки він винен у тому, що трапилося. Чорт їх знає, чим вони думають у себе в штабах. Але стріляв же він! Тепер ніхто не цікавитиметься його виправданням. У цьому світі виправдання не беруться до уваги.

Якась неправильність регулярно псувала зсередини детально продумані плани. Більше того, він тепер знає: вся охоронна стратегія Нагляду з тріском провалилася.

Тому що серед мутантів є діти.

Від подвійної нерозведеної дози йому стало ще страшніше; він вискочив з бару, свиснув таксі; сніг танув, вода стікала з дахів. Потоп буде, вирішив він чомусь. Він наказав водієві рухатися до іподрому, проте відразу ж за трамвайною колією, як і планував, передумав і взяв собі за мету ресторан на окружній. Звідси до ресторану вела одна-єдина необхідна дорога. Якщо дівчисько не витримає, перелякається чи передумає чекати на нього, їй доведеться повертатися цим же шляхом: втискаючись у дерева на узбіччі, тіней сахаючись. Машина мчала по осьовій, на весь світ розбризкуючи осьову; неонові зблиски залишилися далеко позаду. Він розумів, що шансів небагато, — дівчинка сама-одна, на пустирищі, вночі; ніякий притулок, ніяка щілина не вбереже від пустирищників нічних; то хай пропаде він пропадом, трофей проклятий, треба було одразу їй повернути! Але тоді, коли вони прощались, йому здавалося, що дівчинці небезпечно залишатися з Кулею. Будь-який нічний перехожий, забачивши коштовність, приріже дитину і віддасть сяйливе чудо за гріш баризі. Зарази люди!