Выбрать главу

Щотижня просив зістарілу й згорблену Софію йти на цвинтар подивитися, чи не позаростали бур’янами могилки Марії і Анни, чи не похилилися хрести, чи не постиралися на них написи, чи поміж Марією і Анною готове місце для нього.

Ніхто в селі, навіть найкмітливіші люди й світові брехухи, так і не наважився сказати дідові, що Аннине місце — порожнє.

Що видів на тому світі, Тимофій не розказав навіть батюшці на сповіді.

Але мовчазного білого діда з осиковим буком під стіною охочі до балачок зрідка таки зачіпали:

— Вуйку, а скільки ви маєте років?

Тимофій знизував плечима, мовби від здивування, але відповідав так, як ніхто в Тисовій Рівні:

— А ти, дитино, спитай мене, скільки я вже не маю, а те, що маю, то крішка ся лишила. Майже ніц!

А не мав тоді Тимофій Сандуляк уже вісімдесят і п’ять років.

Травень — серпень, 2006,

Київ — Розтоки.