[D] С о к р а т. Із найбільшим серед сучасних нам, якщо й ти вважаєш, що наймудріший з усіх Протагор.
П р и я т е л ь. Що ти кажеш? Протагор гостює у нас?
С о к р а т. Уже третій день він тут.
П р и я т е л ь. І ти тільки-но розмовляв з ним?
[310] С о к р а т. Саме так. Досхочу з ним наговорився і багато дечого почув від нього.
П р и я т е л ь. То, може б, ти переказав нам зміст цієї розмови, якщо, звичайно, ніщо тобі не заважає? Сідай-но ось тут, а цей слуга нехай встане й дасть тобі місце.
С о к р а т. Дуже радо розповім, навіть буду вдячний, якщо послухаєте.
Минулої ночі, ще й не розвиднілось, як Гіппократ, син Аполлодора, брат Фасона, враз почав грюкати щосили палицею в двері і, коли йому хтось відчинив, [B] прожогом убіг до будинку і на повний голос заволав:
— Сократе, ти проснувся чи спиш?
Я впізнав його голос і озвався:
— А, це Гіппократ! Яку ж то новину ти мені приносиш?
— Приношу, — відповів він, — добру новину.
— Гарно з твого боку. Але що це за новина, заради якої ти з’явився тут так рано?
На це Гіппократ, підійшовши до мене, сказав:
— Протагор приїхав.
— Ще позавчора, — сказав я, — а ти що, тільки тепер про це дізнався?
[C] — Клянуся богами, тільки вчора увечері, — відказав Гіппократ і, намацавши місце на ліжку, сів у мене в ногах. — Так, учора, причому дуже пізно, коли я вернувся з Еної{97}. Бо, знаєш, мій слуга Сатир дав драла. Я хотів був сказати тобі, що буду його розшукувати, але це якось випало мені з голови. Отже, коли я вернувся і ми після вечері вже клалися спати, мій брат каже мені, що приїхав Протагор. Я спочатку хотів негайно піти до тебе, але потім зміркував, що надто вже пізня ніч. [D] А як тільки мене після такої втоми трохи зміцнив сон, я зразу встав і пішов сюди.
Я, бачачи його збудження й рішучість, сказав:
— Ну й що тут такого? Невже тобі чим-небудь не догодив Протагор?
А він, усміхнувшись, відповів:
— Авжеж, Сократе, клянусь богами: тим, що він сам мудрий, а мене мудрим не робить.
— Але, клянусь Зевсом, якщо дати йому гроші й попросити його, то він і тебе зробить мудрим.
[E] — Ой, якби про це тільки йшлося, — зізнався Гіппократ, — хай Зевс і всі боги будуть свідками — я не пошкодував би свого майна, ні майна друзів. Саме через те я і прийшов до тебе, щоб ти поговорив з Протагором про мене. Адже я занадто молодий та ще й ніколи не бачив його і не розмовляв з ним. Я ще був дитиною, коли він уперше сюди приїжджав. А тут, Сократе, всі цього чоловіка хвалять і кажуть, що він незрівнянний красномовець. Отож чом би нам не піти зараз до нього, щоб застати його ще вдома? Зупинився він, як я чув, у Каллія, сина Гіппоніка{98}. [311] Тож ходімо!
На це я зауважив:
— Ще не пора, дорогий друже, іти туди, ранувато ще! Тим часом я встану, вийдемо на подвір’я, походимо, порозмовляємо, поки розвидніється, а тоді й підемо. Протагор переважно перебуває вдома, так що не бійся, ми напевно його застанемо.
[B] Потім ми підвелися, вийшли на подвір’я і почали проходжуватися. Щоб випробувати стійкість Гіппократа, я поглянув на нього уважно і запитав:
— Скажи-но мені, Гіппократе, ось ти тепер маєш намір іти до Протагора, ладен вручити йому гроші як винагороду за навчання, але чи ти усвідомлюєш, до кого ти йдеш і ким хочеш стати? Якби, наприклад, ти загадав піти до свого тезка Гіппократа Коського{99}, одного з Асклепіадів, щоб внести йому гроші як винагороду за заняття з тобою, і хтось запитав би: [C] «Скажи мені, Гіппократе, ти хочеш заплатити Гіппократові, а хто він, власне кажучи, такий?» — що ти відповів би на це?
— Відповів би, що він лікар.
— А ким ти хотів би стати?
— Лікарем, ясна річ, — сказав той.
— А якби ти задумав вирушити до Поліклета-аргосця{100} або Фідія-афінянина{101} і внести їм за себе плату, і хто-небудь запитав би тебе, хто, по-твоєму, Поліклет і Фідій, якщо ти ладен заплатити їм такі гроші, — яку відповідь ти дав би йому?
— Відповів би, що вважаю їх різьбарами.
— Отже, ким мав би ти стати?
— Ясна річ, що різьбарем.
[D] — Правильно, — сказав я. — А ось тепер ми з тобою підемо до Протагора й ладні виплатити йому гроші як винагороду за твоє навчання, якщо тільки вистачить нашого майна і ми зуміємо намовити його; якщо ж ні, то доведеться звернутися по позику до друзів. Так ось, якби хто-небудь, зваживши нашу наполегливість, запитав нас: «Скажіть-но, Сократе й Гіппократе, за що ви хочете платити гроші Протагорові, хто він такий?» — що ми відповіли б йому? Як називають Протагора, коли мова заходить про нього, подібно до того, як Фідія йменують різьбарем, а Гомера — поетом? А що подібне ми чуємо про Протагора?